З творчістю автора я познайомилася саме завдяки цій книзі "Ліля. Париж. Кохання". Для мене, читати книги саме такого формату - це щось новеньке. Це книга про особливу дівчину, або дівчину з унікальністю, яка прагнула знайти розуміння з собою та своїм життям. Читати цю книгу було цікаво, хоча й міцями було складно та заплутано. Було схоже на перечитування особистого щоденника н-ної дівчини з нотатками про її події із життя. Скажу прямо - мені сподобалося. Хоча можна було доробити цю книгу та вдосконалити, додати колориту в життя персонажів та їх навколишнього середовища.

Я прочитала всі 3 книги з серії “Жіноча проза”, і вони вкрай схожі. Маю відчуття, що читала текст про щось. Твори зливаються, лірична героїня усюди однакова (І ці постійні згадки “Ромео і Джульєтти” та “Майстра і Маргарити”! В усіх трьох книгах. Наче не буває героїнь, які б захоплювалися іншими знаменитими історіями кохання). Але. В “Парижі” хоча б чітко зрозуміло, хто є головною героїнею. А сюжет намічений більш жирним пунктиром, ніж в інших двох книгах. Очікувала на чуттєву історію кохання і пізнання себе (дякуючи красивій обкладинці та анотації). Але ні. В книзі нічого чуттєвого немає. Про зав’язку/розв’язку стосунків нам повідомляють у парі абзаців. Розвиток стосунків взагалі ніяк не описано. Більше уваги приділено тому, як головна героїня шукає історичні документи про свою легендарну прародичку (і це відбувається не у Парижі, а в Німеччині). Основний масив тексту 一 роздуми авторки на життєві теми. Якщо вам резонуватимуть ці думки, то матимете цитати для виписати. Я ж очікувала на чуттєву історію, з якої я сама могла б зробити висновки, а такого в цій серії книг немає. Єдиний плюс: часом трапляються красиві текстові конструкції. Але ці поодинокі прикраси не замінять собою сюжет та емоції. До того ж, їх важко сприймати, коли їх багато нагромаджено на сторінці.

Неуместность и псевдоособенность Я очень хотела эту книгу, думая, что она будет именно с той подходящей для меня атмосферой, но была разочарована. Я купила ее 20 февраля, сегодня 29 июля и я всё ещё не могу заставить себя ее дочитать. Ее очень сложно читать, но не из-за того, что я недостаточно образована для ее понимания, а потому что язык очень неприятный, неприятно читать. Практически на каждой странице встречаются фразы с различными упоминаний и сравнений малоизвестных вещей, из-за чего приходится отвлекаться от прочтения и спускаться в конец страницы за объяснением, что автор имел ввиду. И так практически на каждой странице. Иногда на объяснение может выделяться треть страницы. Бесконечные, бесконечные сравнения. Также, автор может перестать рассказ для того, чтобы спросить, нравится ли читателям название книги. Постоянные прыжки с темы на тему. Я же жду, когда нам уже расскажут про Лилю и Макс, а вижу только левые короткие истории ни о чем и самоутверждения автора. Будто было решено накидать лишних слов (особенно СРАВНЕНИЙ) для увеличения количества символов и страниц, как вынуждает меня сейчас делать якабу, запрещая почему-то оставлять рецензию менее 1000 символов. К сожалению, я так и не поняла, о чем эта книга.