“Лети або тремти” — це моторошна подорож у світ, де страх набуває форми, і ніхто не може сховатися. Кінг майстерно створює атмосферу постійної загрози, де кожен крок героїв відлунює невидимою небезпекою, а буденність перетворюється на пастку. Головні герої — як свічки у вітрі: їхня мужність і слабкості світяться яскравіше на фоні темряви, що нависла над усім містечком. Страх у цьому романі — не лише зовнішній, а внутрішній, психологічний, який пробуджує найглибші інстинкти виживання. “Лети або тремти” — це книга про вибір, про те, як опанувати власні кошмари, коли вони стають реальністю. Кінг знову доводить, що справжній жах народжується не з монстрів, а з людей і їхніх найтемніших страхів.

Небо давно стало "летотрасою". І нам, звичайним людям цілком стало звично чути як летить літак і бачити його над головою. Тим, хто літає видно нас, з висоти. Мабуть, вони не бояться літати, чи падати, або ж зависнути чи зникнути в повітрі. Можливо навіть зіткнутися з небесними чудовиськами чи полтергейстом. Коли береш цю книгу до рук, переживаєш всі свої фобії стосовно польотів. Адже тут зібрані найяскравіші і найстрашніші історії, які траплялися з літаком і його пасажирами. Крім того, вони написані в різних жанрах, на будь-який смак... Як на мене - замало самого Кінга!

Книгу вибрав в якості ліків від важкого випадку "нечитуна". І, в цілому, не пошкодував - зі своєю лікувальною метою ця збірка оповідань справилася. об'єднувальною темою всіх оповідань - є літаки. Оповідання досить неоднорідні за якістю: є чудові історії від Роальда Даля, Джо Гілла, Дена Сіммонса, Пітера Трімейна, Конан Дойла, міцні середнячки Стівена Кінга, Вінсента, Скоу та Варлі. Геніальний анекдот Амброуза Бірса і не надто вдалі решта розповідей. Книгу жанрово не можна віднести до жахів, тому назва то скоріше спекуляція на імені Кінга, аніж відображаюча суть. Звичайно є тут і жахи і трилери, і детективи, і міцні драматичні сюжети. Є анекдот і навіть поема. Тобто - історії на будь-який смак. Читається збірка легко, швидко та цікаво, історії короткі, в середньому близько двадцяти сторінок, за виключенням оповідання від Джо Гілла - історія літака, що в повітрі застає ядерну війну зайняла більше місця на папері, проте не стала від того менш напруженою та стрімкою - Гілл явно успадкував від батька талант до розкриття психології персонажів. Загалом, рекомендую для легкого читання, коли потрібно перезавантажитись.