Тільки дочитала, але вже чекаю на другу і третю частини (авторка підтвердила, що вони будуть, тож лише сподіваюсь, що якомога скоріше) — цим усе сказано). Вже не вистачає тієї атмосфери. Завдяки лору і колоритному стилю авторки світ Межі відчувався живим і насиченим. Особливо класно було читати під укр.лофі містична Полтавщина та ancient Kyiv, кому теж важливо слухати щось для занурення. Персонажі й гумор теж особливі й водночас рідні, усе на своїх місцях. Топчій в сердечку (ще Василина, але в неї було мало книжкового часу), хоча його розвиток сумний, особливо, якщо згадати слова Василини про нечисть, яка переламує себе щоб стати людиною. До речі про Василину, я не сприйняла головну любовну лінію лазаруса. Вона трохи вибивається, хоча в ній є сенс. Можливо це через те, що це лише перша частина і не було часу для повноцінного розвитку кожного аспекту. А може я просто настільки не сприймаю гетеро любовні лінії х) Загалом, питання стосовно майбутніх подій ще лишились, але як для першої частини книжка виглядає завершеною. Хочеться ще 🙏