Що б ви робили, якби одного дня вам подзвонили і сказали, що вашу дитину викрадено, а щоб її звільнити треба не тільки сплатити викуп, але й викрасти іншу дитину? І не просто схопити першу-ліпшу на вулиці чи зазвати на чай сусідську та потримати кілька годин, ні — твою дитину відпустять лише тоді, коли нова ланка схопить нову жертву. Бо так працює Ланцюг — таємна кримінальна організація, яка має очі і вуха, здається всюди. І ні, до поліції або ФБР звернутися не можна — твою дитину одразу вб'ють і просто почнуть заново з іншою. І ні, щоб потрапити до Ланцюга не треба бути мільйонером — нові ланки обирають зовсім за іншим принципом. Рейчел виконує все, що вимагає від неї Ланцюг, але навіть якщо явна загроза минула, це зовсім не означає, що тепер можна жити спокійно. По-перше, нема ніяких гарантій, що це справді кінець і більше вимог не буде. По-друге, звичайне спокійне життя закінчується назавжди, бо ти навіть не можеш нікому розповісти про пережите — ані психологу, ані священнику. Ти не можеш бути впевнена, що перед тобою не чергова ланка. Історія, написана Маккінті, захоплює з першого ж абзацу і не відпускає до самого кінця. І хоча він мені сподобався десь на трієчку за п'ятибальною, бо автор пішов найпростішим шляхом, я давно не читала такого гарного трилеру і охоче продовжу знайомство з автором далі.