2004-ий чи 2005-рік, я заскакую у ще досить новенький, не так давно відкритий і потужний, як на той час, магазин "Буква" у Львові на Шевській. І поки я, вбігши на 2-ий поверх (здається?), порпаюсь десь по філологічних стелажах, вирішивши собі "по приколу" прихопити кишеньковий німецький словник, "щоб краще розуміти тексти Рамштайн" (яких вже на той момент пару років не слухав, лол), знизу у коридор піднімаються парочка двох подружок-дівчат, очевидно яким роком-двома старше за мене (та й то не факт), але видно, що "прошарених меломанок", і змовницьки запитують продавця: "А чи є ЩОДЕННИКИ КУРТА КОБЕЙНА?". Щось невнятне відповів консультант - не те, що нема, не те послав їх поверхом вище, але я, на той час цілком завернутий та ідейний неформал, спостерігав з-за кута цю сценку з неприхованим інтересом. "Агаа-а! О-отже, щоденники Курта Кобейна є - і ще й, напевне, перекладені українською чи хоча би російською мовою..." - думав собі я. "Треба будь-що дістати і почитати! Це ж такий ексклюзив". Втім, на той час Нірвана була для мене пройденим етапом, до якого вертатись не хотілось (будучи надто експресивно сильною, їх музика при перенасиченні набридає майже назовсім), і якось так склалось, що за "Щоденниками" я більше й не "полював" - хоча дуже швидко відкрився глобально-піратський інтернет-світ, і такі речі, як "особисті записи Курта" (чи й будь-кого іншого) перестали бути рідкістю: стало можливим знайти і в секунді завантажити все, що хочеш. Але картинка-історія в пам'яті залишилась. Зараз же до "Journals" звертаєшся радше епізодично, цілеспрямовано - коли знаєш, що хочеш, і хочеш вичіпити шматками, щось конкретне. Чим вони цікаві: 1. Це дуже пост-модерністський текст, майже абсолютно пост-модерністський. Потік свідомості, причому дуже психоделічний - що робить їх подібними до того ж, нашого, Дереша, видаваного n років по тому. Десь напевно з "Культом" читалось б на одній ноті. 2. Якщо поглянути з висоти досліджень і років - то це ще й дуже тінейджерський текст. Фактично, щось таке як Journals, писав би (а може і без "би") будь-який творчий підліток чи студент, якби йому довелось десь черкати свої плани й ідеї. Я й сам подібне писав. З часом воно виглядає смішно. Але з боку історика, психолога, етнографа - напевне по цьому можна досліджувати світ того покоління чи конкретної дитини. 3. Попри це, звісно - це Курт Кобейн. Не хто-небудь, а найвпливовіша, може, фігура всього альтернативного року дев'яностих-нульових, аж до згасу ню-металу. Тому там є що черпати. Чи не найцікавішим я б назвав тут списки улюблених пісень і гуртів - Кобейн постійно вів такі "хіт-паради", по яким можемо зрозуміти, яку музику він слухав, і - що важливо - з чого була зліплена Nirvana (бо вона теж постала не з нуля). І саме ці щоденники, і саме ці списки - дають майже мікроскопічно точну відповідь, як утворився гранж і зокрема сіетльська сцена, а з нею - і вся послідуюча "нова альтернатива" аж до ню-металу. Стає зрозуміло, що найбільше обожнював Курт, і навіть які саме звуки (!) він виокремлював із улюблених груп і пісень, будуючи з них власне звучання. Йому подобався низькочастотний гул і підкреслено металічний (не в сенсі heavy metal, а в сенсі лязкоту справжнього металу) саунд - як-от у так часто згадуваних в "Щоденниках" Melvins; швидкі темпи він копіював із специфічного виду (наніц забутих вже тепер) панк-груп другої хвилі - насамперед із Saccharine Trust (звідси постав саунд альбома "Incesticide" та деяких інших речей); а з Screaming Trees, які загалом прославились зовсім інакшою музикою, Кобейн примудрився витягнути для себе дуже нішеву "Polly Pereguin", зроблену з закосом під Сіда Баррета та британську психоделію/гараж 60-х. І то, Курт почув у ній навіть не це, а перш за все амелодійні дзижчачі акорди - із яких, додавши згодом ще більшої важкості, винайшов свої фірмові хворі гармонії. Дуже прикметним є відсилки Курта до White Zombie - групи Роба Зомбі, яка, виявляється, вже тоді (у 80-х) існувала - хоча цей персонаж фігурував більше у фольклорі неформалів 2000-х, із надважним, хоррорним нюметал-індустріальним іміджем. Та колись вони, як каже вікі, грали "нойз-рок" - який на повірку виявився майже чистісіньким сіетлівським гранжем! Роб Зомбі ПОВНІСТЮ винайшов Нірвану ще до появи Курта - тому зоставалось тільки продовжити. 4. Але ще цікавіше із попереднього пункту виокремити окремий підпункт: відкрити для себе і прослухати ті з любимих груп Кобейна, які в основу звучання Нірвани не лягли - або ж повпливали дуже слабо. Там на вас чекає ціла школа елітного, набагато актуальнішого зараз, ніж сама Nirvana, вайбу: різноманітного коледж-року, дженгл-попу, чи того, що я називаю easy grunge - музики гранжевої за духом, і дуже відчутно дев'яностницької, але без нірванівської депресії та тяжкості. Це гурти в основному рідкісні, і відомі тільки в вибраних колах: The Smithereens (ввімкніть "Green Thoughts" - вона дуже гранжівська, але така, де гранж ще тільки зароджується, що й інтригує); культові зараз інді-примітивісти Beat Happening - одні з перших лоуфайщиків, The Vaselines, яким насправді належать ряд "нірванівських" пісень, а ви могли про це не знати; Husker Du; Breeders і т.д. З цього всього, як з пазлів, ви зможете скласти більш широке враження про гранж - як і зможете скласти свій власний його різновид. Тож вперед, у музичну подорож!

Литературное произведение "Kurt Cobain: Journals" это не просто биографический роман, а скорее совершенно уникальный сборник состоящий из мыслей легендарного музыканта. Только после полного прочтения этой книги читатели осознают разницу между произведением в котором просто описана биография интересного человека и личным дневником представленном в виде реалистичного романа. Оформление этой книги весьма оригинальное поскольку обложка произведения действительно выглядит как обычный дневник страницы которого сохранили множество секретов.