Нотатки Семена Паливоди – це початок (поки маємо два романи – цей та «Іменем сонця», але сподіваюсь, їх буде більше) серії пригод, пов’язаних із розслідуванням усіляких химерних і просто кримінальних справ у Речі Посполитій орієнтовно кінця 16-початку 17 століття. Головний герой і, власне, слідчий – шляхтич із досвідом козакування (нормальне явище для дрібної мало-, чи й безземельної шляхти того часу) і належності до січової старшИни (це я наголос виділяю, бо були, знаєте, прецеденти) та його зброєносець і помічник для слідства. Ось цей тандем, до речі, виписаний дуже добре: статечний, досвідчений, з аналітичним мисленням, в міру цинічний і прагматичний, приземлений Паливода-Ольховський та його помічник Микита Пилипенко, меткий, але захоплений науками (загалом – теологією і особливо всілякими її відгалуженнями на теми прикладної демонології – а як ви хотіли: ранньомодерний час і науки відповідні). З одного боку, такі напарники на контрасті – прийом, м’яко кажучи, не унікальний, з іншого – історичний антураж додавав оригінальності, а розважальна складова виправдовують умовність оповіді і її певну схематичність. І хоча оця схематичність прочитується в романі постійно, детальність, із якою виписано історичні декорації, є однією із беззаперечних сильних сторін роману. Ефект переконливості історичних деталей досягається, зокрема, прив’язкою до реальних місць – події обох романів із серії про Семена Паливоду розгортаються на Поділлі, з його впізнаваними пейзажами, фортецями, що стоять і до сьогодні, і це реально добре зроблено. Втім, опис Січі, де зав’язується сюжет, не менш колоритний, як і козацьких хуторів-зимівників, і шляхетських маєтків. Інша знахідка – містична складова. Взагалі, якщо в якомусь детективі присутня містика, цьому може бути два пояснення – або у світі цього художнього твору таки присутня магія, або уся містика має цілком раціональне пояснення. Якщо вже автор інтригує з цього приводу, то і я не спойлеритиму, але скажу, що такого типу розв’язки, як у цьому романі, мені до вподоби. Тому загалом серію із задоволенням рекомендую; 4,5 балів абсолютно заслужені, але за якість реконструкції округляю до 5.

Прочитала першу книгу Юрія Сороки "Куля для Вовкулаки"із серії "Нотатки Семена Паливоди". Захоплююча історія детективного жанру, про колишнього кошового отамана - Семена Паливоду та його помічника Микити Пилипенка. З назви "Куля для Вовкулаки" гадаємо, що історія буде про вовкулак і не лише про них, а й про різні таємниці схованих на сторінках цієї книги. Актуальні теми є завжди, але кожен побачить щось своє. Піднімається тема віри і релігії, бажання влади і в певні моменти бажання жити, але через необережність цей шанс зникає, як мильна кулька. Описи із книги окреме мистецтво: «Сурма заспівала весело й охайно. Розсипала чисте срібло десь там, за купою старезних дубів на пагорбі, де сонце вигрівало ліс вечірніми променями…» «Ранок прослизнув у кімнату крізь крихітне віконце й широкі щілини у дверях…» «…сонце, наостанок опаливши обрій на заході, вирушило в мандрівку далекими землями.» В цілому можна сказати, що книга варта прочитання. Більше того, очікую на продовження. Серія "Ретророман" стала відкриттям для мене цього року. І я рада, що натрапила на книгу Юрія Сороки.