Є в мене пунктик - я збираю книжки про українські традиції, звичаї та вірування. Тож як я могла пройти мимо книжки з такою назвою? За своєю суттю “Культ предків” - це дорожні замітки. Відомий український етнограф Олексій Доля та журналістка Наталка Фіцик за рік об'їздили ледь не всю Україну, від Заходу до Сходу, у пошуках незвичайних майже втрачених звичаїв. І справді деякі звичаї збереглись лише локально в окремих селах та містечках. Книжка дуже тепла, бо в кожному звичаї збережена частинка душі нашого народу, частинка пам'яті поколінь, як зараз модно казати ”генетичного коду нації”. Вона проймає і зворушує, бо навіть через сторінки ти відчуваєш якусь духовну спорідненість з цими всіма незнайомим тобі людьми. Книжка дуже сумна і щемлива, бо ти розумієш, що всі ці звичаї поступово відходять в небуття, забуваються, затираються буденністю, підміняються чужими і новомодними. Хто зараз знає про Проводи русалок, про квітчання хрестів на Маковея та Спаса, про водіння Хуста? Київщина «Чому переселенці багато речей знають і пам’ятають? — запитує Доля і сам відповідає: — Бо їм було важливо зберегти своє». Тут залишився дуже архаїчний весільний обряд одруження свічок молодого і молодої. Тут досі влаштовують Проводи русалок і, здається, навіть вірять у них. Кожного року на Провідну неділю їздять на рідні могили у Чорнобильську зону. І свідомо зберігають свої звичаї і поліську мову. Луганщина На Вознесіння був звичай проводити останній після Великодня поминальний обід. Ми поминаємо тих, хто загинув за цю землю протягом ста років — від гайдамаків до бійців АТО. А тоді рушаємо на перехрестя доріг до самотньої Гайдамацької могили. Хрест, прострелений двічі. Під ним — гіркий полин. Ніна Дмитрівна називає його Євшан-зіллям і ворушить, щоб видобути запах, який, за легендою, будить спогади про втрачену батьківщину. Полтавщина На Трійцю казали, що хату заклечують, бо душі померлих приходять і у зелені ховаються. Зараз так не кажуть, просто так роблять».