Роман украинской писательницы Жанны Куявы «Женщины Гордея» - это книга о том, насколько сильно на нас влияет детство. Задумка показалась мне достаточно интересной, а вот воплощение, признаюсь, не очень понравилось. Язык этого автора очень наивный, а местами даже примитивный, что, естественно, мешает адекватному восприятию произведения. В книге две сюжетные линии: первая – современная, а вторая – условно историческая. Так, первая линия будет рассказывать читателю о троих сестрах, которые пытаются найти свое место в жизни. Старшая из сестер вышла замуж и переехала, а две младшие, близнецы, живут в доме, который им оставили бабушка с дедушкой. Условно историческая линия – это рассказ о происхождении сестер и их детстве с дедом-тираном. Историческая временная параллель получилась, можно сказать, удачной, а вот описание современной линии мне не очень понравилось из-за своей искусственности. В общем роман Жанны Куявы неплохой, но не блестящий. О прочтении не жалею, но перечитывать вряд ли буду.

Історія, що змушує задуматися про виховання. Про виховання, яке дали нам наші батьки, і про виховання, яке ми дамо нашим дітям. Сюжет роману відображає наслідки «культу особи» в сім’ї, коли дітям відверто нав’язують свою думку, бо «так треба», бо «я так сказав». Сімейна лінія – основна у творі Жанни Куяви. Сюжет розвивається поволі. Головні герої неквапно живуть, без особливих змін у такому гнітючому житті серед маків у кімнаті їхньої матері. Проте ближче до завершення героїням все-таки закортіло наповнити пурпуром вицвілі квіти їхнього життя й дізнатися всі родинні таємниці. Розвиток подій, кульмінація – все так швидко закрутилося й розкрутилося, що можна було й вибірково читати попередні розділи. Сюжет передбачуваний, але з задоволенням дочитуєш до кінця, щоби переконатися, що таки у Лії з Мією та їхньої сестри Софії все добре, так, як і передбачалося. «Маковою» книжку називаю через «макову» сюжетну лінію, адже ця квітка супроводжує нас упродовж всього читання. Та і обкладинка говорить сама за себе, акварельні маки роблять своє діло) Мій вирок - добра, наївна книга для дівчаток.

27-семирічні близнючки Лія та Мія живуть на хуторі поблизу Києва. Їхня старша сестра Софія недавно вийшла заміж і тепер мешкає живе в домі чоловіка, чекаючи на первістка. Ця лінія у романі Жанни Куяви «Гордієві жінки» буде розповідати, про те, як сестри намагаються знайти себе та своє місце під сонцем, а також змиритись з минулим, яке іноді тримає настільки міцно, що не залишається сил ані на теперішнє, ані на майбутнє. Інша лінія повертатиме читача у часи, коли живими були баба Устина та дід Гордій, які і виховували дівчат. З розвитком сюжету ми дізнаємось про минуле сестер, а вони самі довідаються про своє справжнє походження. Хоча цей роман навряд чи можна назвати шедевром, родина лінія з безліччю флеш беків у минуле видалась мені досить цікавою. Але іноді клубок заплутується настільки, що починаєш сумніватись, чи орієнтується сама авторка у хитросплетіннях описаних нею доль. Проте це не єдина претензія до письменниці, адже місцями розповідь нагадує шкільний твір з української літератури. Та й меншою мірою дивний вигляд у книзі з таким сюжетом має сленг. Крім того, любовні лінії Лії та Мії здались мені зовсім неправдоподібними, штучними. «Гордієві жінки» можна порадити тим, хто любить читання про заплутані сімейні таємниці в умовах української дійсності. До плюсів книги можна віднести також її обкладинку з маками, які є особливими квітами у житті цієї родини.