З самого початку читання книги, складалося враження, що читаю твір скандинавського автора. Сюжет, описання різних ситуації та якихось дрібничок, то думав, що все відбувається в Данії, або ж в Швеції, але ні, всі процеси книги відбуваються в Шотландії. Головні героїв книги, це родина, а саме: батьки, та двоє дівчаток-близнючок. В них сталося жахливе горе, померла одна з дівчаток, внаслідок трагедії. Батьки через цю страшну трагедію, вирішують змінити місце проживання родини задля того, щоб в цьому розібратися, змінити життя після трагедії, та почати життя “з нуля” для родини. Але на жаль, все пішло не так, як цього бажали батьки. Навпаки, все почало навіть більше ускладнюватися та погіршуватися. Почали відкриватися такі жахливі таємниці їхнього життя, що подружнє життя батьків, почало рушитися. Все що написано в книзі, дуже чіпляє за душу та змушує замислюватися над нашими життями. Таких трагедії не кому не потрібно. Автор постарався дуже добре. Книгу рекомендую до читання, дуже класна.

Книга про моторошні події, про горе страшне для кожного з батьків - втрата дитини. Намагання вижити в цьому горі, не заплутатись в брехні задля збереження сім'ї, не втратити себе і допомогти жити далі свої уцілілій донці. Сара і Енґус колись були дуже щасливі вони знайшли один одного випадково, швидко одружились і стали батьками, та ще й таких незвичних дітей - у них народились дві близнючки, вони однояйцеві. Схожі як дві краплі, навіть батьки плутаються іноді де Лідія, а де Кірсті. В родину приходить горе, трагічно помирає одна з дівчат, батьки ховають Лідію, але виявляється понад рік батьки оплакували не ту доньку, померла Кірсті, а з ними весь цей час жила Лідія. Сім'я живе в постійному напруженні, мати яка загубилась у горі, чоловік який зловживає алкоголем і щось приховує та донька, яка плутається хто вона з близнючок. Родина біжить від привидів минулого на острів Торран в домівку наглядача маяка, де є тільки море вони і їх проблеми, бо вони не залишаються в Лондоні, а переслідують їх. Чи вийде у сім'ї налагодити відносини? Це справжній моторошний трилер, у кожного свої таємниці, всі щось приховують. Природа, яка їх оточує сурова і безжальна, вона як їх внутрішній світ, тільки вони свого маяка не можуть знайти і здавалося б все на поверхні, ось вона ваша жива дитина треба жити заради неї. Дорослі губляться в брехні і люті та намаганні віднайти правду, та чи не зруйнує ця правда все остаточно? Книга мені сподобалась. Все чудове: сюжет, описи острова і сурової природи, мова легка. Раджу кожному хто любить цей жанр.

Знаєте, хто головний герой цієї книги? Ні, не Сара - згорьована й психічно нестабільна мати, яка втратила одну з донечок-близнючок. Не її чоловік Енгус, який ніяк не може зібрати себе до купи після втрати доньки. Не вціліла близнючка - чи то Кірсті, чи то Лідія. І навіть не острів Торран із його маяком, занедбаним будинком і відмілинами. Ні, головний герой цього роману - холод. Ним пронизана кожна сторінка, кожний абзац, кожне речення. Це не лишень фізичний холод, хоча мене, припустімо, морозило від самого уявлення, як воно - жити на крихітному острівці серед протоки, у будинку, в якому гуляють протяги, під акомпанемент зимових хвиль Це, перш за все, холод стосунків між персонажами - бо мене, поки читала роман, не полишала думка про те, що насправді Сара й Енгус одне одного не кохають. І те, що вони, попри це, лишаються разом, і призвело до трагедії. Зауважу ще дещо. Анотація налаштовувала на те, що в романі буде містика, тому починала я читати з таким собі упередженням - адже усі ці містичні штуки не люблю. І мене потішило те, що роман "Крижані близнята" в результаті виявився міцним  психологічним трилером. Раджу.