Не найсильніший твір Агати Крісті. Історія про родину, де кожен зосереджений виключно на собі. В таких умова фінал не став неочікуваним, але залишив після себе неприємне відчуття - радше через те, ЯК усе склалося. Детективна лінія виглядає розмитою: головний герой ніби присутній у справі, але його роль нечітка, а мотивація нудна. Втім, читається легко - фірмовий стиль Крісті дозволяє швидко зануритися в атмосферу, навіть якщо сама історія не до кінця захоплює.

Це одна з найнезвичайніших і найтемніших книг Крісті - без Пуаро чи Марпл, тільки молода оповідачка Софі де Геффен, яка приїжджає в гості до родини свого нареченого Чарльза. Будинок "Кривий" - великий, старий, затишний, але в ньому живе сімейство Арістідеса Леонідаса: багатий дідусь, його молода дружина Бренда, діти, онуки й усі, хто їх оточує. Усі милі, інтелігентні, культурні - і всі ненавидять один одного. Дідуся отруюють, і з'ясовується, що всі мали можливість і мотив. Але ніхто не зізнається, всі брешуть, а правда ховається в сімейних таємницях, ревнощах і маленьких деталях. Крісті тут грає на психології - ти бачиш, як родина руйнується зсередини, як брехня стає нормою. Атмосфера задушлива: великий будинок, де всі живуть разом, але ніхто не каже правди. Фінал - один з найшокуючих у Крісті: поворот, який перевертає все сприйняття й залишає гіркий післясмак. Зачепила саме ця сімейна отрута - тиха, повільна, але смертельна.

Це та історія, яка залишила неприємний післясмак. І справа не в тому, що написана вона погано – аж ніяк! Просто є типи злочинів і злочинців, про які читати не хочеться і після прочитання яких стає страшно. Відмітьте – не в процесі прочитання, а після. В результаті я навіть продав цю книгу, хоча всі книги Крісті я збираю у власну бібліотеку. Втім, в книзі є багато плюсів, а мінуси можуть бути такими лише щодо мене, а для інших це можуть бути навпаки плюси.