Книга про непрості часи й непрості теми, але водночас про те, що навіть у найтемніші моменти люди знаходять місце для добра, дружби й надії. Хоч я і знала, якою буде кінцівка, вона все одно розбила мені серце. 💔

Ця книга – одне з найкращого, що я прочитала за все своє життя. Без перебільшення. Я повертала до неї тричі, і кожного разу вона залишала мене в абсолютному захваті, кожного разу змушувала плакати, відчувати, переживати кожну емоцію разом з героями. "Крадійка книжок" – це не просто книга про Другу світову війну. Це історія про силу слів, про те, як книги можуть рятувати в найтемніші часи, про людяність посеред жахіття, про любов і втрату, про дружбу і жертовність. Маркус Зузак створив щось неймовірне – історію, яка одночасно розбиває серце і дарує надію. Персонажі Зузака настільки живі, що стають частиною твого життя. Лізель з її любов'ю до слів, Руді з його вірністю, Ганс з його добротою, Роза з її прихованою ніжністю – кожен з них залишає слід у серці. Їхні історії, їхні вибори, їхня любов – все це торкається так глибоко, що сльози просто неминучі. Я плакала над цією книгою. Плакала тихо, плакала навзрид, плакала від болю і від краси одночасно. І це ті сльози, які очищають душу, які нагадують про цінність життя, про важливість людяності. Я впевнена, що повернуся до "Крадійки книжок" ще не раз. Це одна з тих книг, які змінюють тебе, які залишаються з тобою назавжди.

Роман Маркуса Зузака «Крадійка книжок» цілком заслужено опинився в списку бестселерів The New York Times: ця історія проникає в саме серце й часто змушує читача плакати. У центрі сюжету — Лізель Мемінгер, дівчинка, яка під час Другої світової навчилася читати з підручника гробаря, відкрила для себе силу слова, переховувала єврея, невтомно крала книги і врешті зазнала тяжкої втрати.