Друга збірка віршів поета і художника Івана Винарчика - про міжчасові тунелі, тонкі волокна любові, коротку вічність і близькість, що межує з відстанню. Загалом про все насправді важливе - навіть те, у чому зазвичай не зізнаються і самому собі. Автор експериментує з образами, пірнає у лабіринти несвідомого і кожним віршем перебинтовує глибокі порізи від ножів пам'яті, вступаючи зі своїм читачем у відвертий діалог.