Книжку можна би було критикувати через неповному викладу, через малу кількість історичного фактажу, через неохопленнях усіх віх історії чи всіх цивілізацій, якби не одне "але": автор у вступі чітко зазначає, що не претендує на вичерпність і саме тому виніс епітет "коротка" до слова історія у назву книжки. Тож варто сприймати цю книжку, як цілком розважальну. А розважить вона неабияк, бо рясніє цікавими фактами про пияцтво в Єгипті, Стародавньому Римі, Греції, Китаї, пияцтво в епоху Середньовіччя, в Австралії, Британії, США та Росії. Звісно, інформація дуже поверхнева. Якщо глянути в список літератури, то на кожну епоху автор виносить 2-3 наукові статті. Список істориків-консультантів теж невеликий. Однак, замість того, щоб шукати це все самому в інтернеті, можна пожертвувати незначні гроші й придбати цю книжку. В руках вона приємна, папір - білий, переклад, хай і з огріхами, але читати його цілком можна (за винятком віршів, тут треба було взяти уже наявні переклади). До того ж з книжки можна почерпнути ряд цікавих фактів, якими можна покрасуватися за столом, або ж взагалі розповісти цікаву історію про пияцтво, перш ніж самому напитися в добрій компанії.

Була дуже рада побачити цю книгу в українському перекладі. Не вагаючись замовила примірник, адже мала нагоду читати її декількома іншими мовами. Я була неприємно розчарована редагуванням українського перекладу. Майже на кожній сторінці можна знайти помилки. Це не помилки перекладу, граматики, або лексичні неточності. Це сплутані літери в словах, відсутність деяких літер у кінці слова, чи навпаки зайві літери, дублювання слів, неправильне датування і так далі. Видається, що переклад ніхто не вичитував і не редагував. Така недбалість звісно відволікала від змісту книги. Щкода, бо Історія Пияцтва - це захоплююча подорож крізь століття з бокалом вашого улюбленого алкоголю в руці. Через усе зазначене, можу оцінити книгу тільки наступним чином: - зміст 5/5 - редагування 1/5

Щоб читати цю книгу, потрібно у рівній мірі запастись почуттям гумору та скептицизмом. Якщо ви надто буквально сприймаєте неоднозначні жарти про релігію, національності та інші пелехаючі теми, або свято вірите всьому, що написано, то НЕ беріть цю книжку! Якщо вірити автору, то ми (тобто людство в цілому) почали пити як тільки зіп'ялись на рівні ноги (або навіть раніше). Питання спірне, як і багато чого іншого в книжці. Бо за своєю структурою вона дуже неоднорідна. Автор починає розглядати питання пияцтва з часів первісного ладу і до сухого закону, зачіпаючи різні часові пласти, різні культури та національності. Чим ближче автор підходить до сучасності, тим більш впевненим у своїх судженнях стає. Бо перші розділи про первісних кочівників та шумерів виглядали відверто притягнутими до теми за вуха. Найцікавіші для мене розділи про Близький Схід та Австралію. Коротка характеристика древніх народів за Форсайтом Шумери. Бари тримали виключно жінки і, як правило, кружка пива доповнювалась іншими приємними речами. Древні єгиптяни мали звичку напиватись в хлам, це забезпечувало для них зв'язок з богами. Греки визнавали лише вино і дивились зарозуміло на всіх, хто мав дурість пити щось інше. Китайці визнали, що випивка - це доволі приємна штука, тому її негайно потрібно заборонити. Римляни використовували спільні п'янки, щоб пропонтуватись та показати статусність. Ближній Схід. В раю праведним обіцяні ріки вина, до того про алкоголь можна забути. Вікінги - за сумісництвом Одін був ще й богом пияцтва і цим все сказано. У ацтеків пити можна було лише старим людям, для решти пригубити пульке можна було лише під час релігійних свят. Австралія і ром тепер для мене синоніми. Справжня середньовічна таверна і салун на Дикому Заході мали мало спільного з тим, що нам показує Голлівуд. Сухий закон в Америці прийняли через феміністок (Провокативна фраза, яка має підґрунтя, але швидше за все не те, що ви подумали).