«Коли тумани отримали голос» — це поетична мандрівка між світами особистого й колективного досвіду, пам’яті й мрій, світла й темряви. Авторка через метафору туману досліджує глибини підсвідомого, травматичну історію поколінь, любов, війну та внутрішні перетворення.

Її вірші — це голоси, що повертаються з мороку, аби бути почутими, прожитими й відпущеними. Це словесна терапія, у якій правда звучить крізь художнє, а поезія стає простором пам’яті, спротиву та зцілення для тих, хто не боїться заглядати в морок, щоб знайти в ньому світло.