Придбала цю книжечку невеличкого і дуже зручного формату, бо хотіла дізнатися який стиль письма в Людини з великої літери. Маю просто глибоку повагу до Януша Корчака за його благородність і жертовність. Він створив у Польщі сиротинець для євреїв, опікувався цими дітьми, а згодом, перебуваючи у концтаборі, зайшов з ними в газову камеру, щоб діти не боялися і разом з ними загинув, тримаючи найменших на руках – такий вчинок дуже зворушує і показує благородність. От і цю книжечку він присвятив дітям. Вона підходить як для дорослих, щоб краще зрозуміти дітей і навпаки, щоб діти краще могли розуміти вчителів і батьків. Психологічний твір, від "psyho" - душа. І, дійсно, вийшло дуже душевно. Чи хотіли би Ви повернутися в дитинство з тим розумом, що зараз? Думаю, що так. От і головний герой хотів і таки повернувся. В книжці немає аж такого грандіозного захоплюючого сюжету, просто через різні ситуації побутові, в основному шкільні пригоди автор показує внутрішні переживання дитини, її психологічний стан тоді, коли дорослі кричать, зганяють свої злості, чи ставляться з нерозумінням... наскільки це травмує дитячу психіку, наскільки пригнічує... "Діти плачуть частіше, як дорослі, не тому, що вони плаксії, а тому, що глибше відчувають і більше страждають" "Та ж діти потрібні на світі власне такі, які вони є" "Дитина – це так, наче весна. Або сонце, погода – і вже дуже весело й гарно. Або раптом буря, зблисне, загримить і вдарить блискавка. А дорослий – наче в імлі. Його оточує сумна імла. Ані великих радощів, ані великої печалі. Сіро і серйозно." Розкрити тему авторові вдалося на 100%. Тому, рекомендую до прочитання батькам, вчителям і дітям. До речі в психології за Еріком Берном є ціла наука (транзакційний аналіз) про те, що в кожній людині є три складових: дитина, батько і дорослий. Дитина відповідає за емоції і бажання, батько за дисципліну, а дорослий має контролювати коли можна включити дитину, а коли стриматися.