Війна — це завжди боротьба — за себе і з собою. Це душевні метання і звіряче прагнення вижити попри будь-що. Та навіть за таких умов люди намагаються зберегти духовність і культуру. Прикладом цього є тексти антології «Коли говорять гамати», створені під час і після непростих часів визвольної боротьби. До антології увійшли тексти на довколавоєнну тематику. Тут є тексти: Валер'яна Підмогильного, Григорія Косинки, Миколи Хвильового, Олекси Слісаренка, Юрія Яновського, Івана Сенченка, Леоніда Первомайського, Григора Тютюнника. Навіщо читати книгу У цій антології висвітлено атмосферу громадянської війни, червоного терору, навали гітлерівських нацистів і наслідки фашистської політики для всієї Європи, а також поневіряння дітей війни, відірваних від коріння й батьківської землі. Упорядницею книги виступила Віра Агеєва — літературознавиця та лауреатка Шевченківської премії. Ось що вона сама пише про антологію: «Україна самою географією приречена на воєнні виклики, тут не можна зоставатися без зброї й забувати про те, що дім має бути фортецею. Фронтир Європи, середохрестя інтересів, криваві землі, імперія, від якої відбиваємося вже кілька століть. Київ пережив навали половців і монголів, росіян і гітлерівців, але не втратив свого державного маєстату й значення. Обидві світові війни пройшли через нашу країну вогняним смерчем, і цей досвід осмислювався у вітчизняній літературі впродовж усього ХХ століття. Саме у воєнній українській прозі вдалося проговорити заподіяні глибокі травми, спробувати шукати відповіді на питання про причини терору і масштаби втрат. Відповіді вимушено часткові, але тема принаймні перестала бути табуйованою». Більше на Telegram каналі: https://t.me/inbookwetrust