Війна — це завжди боротьба — за себе і з собою. Це душевні метання і звіряче прагнення вижити попри будь-що. І навіть за таких умов люди намагаються зберегти духовність і культуру. Прикладом цього є тексти антології «Коли говорять гармати...», створені під час і після непростих часів визвольної боротьби.

До антології увійшли тексти на довколавоєнну тематику Г. Косинки, Л. Первомайського, В. Підмогильного, І. Сенченка, О. Слісаренка, Г. Тютюнника, М. Хвильового, Ю. Яновського. У них висвітлено атмосферу громадянської братовбивчої війни, червоного терору, навали гітлерівських нацистів і наслідки фашистської політики для всієї Європи, а також поневіряння дітей війни, відірваних від коріння й батьківської землі.