Сюжет зосереджується на тривалому, терплячому коханні між Флорентіно і Ферміною, яке переживає розлуку, непорозуміння та соціальні обмеження. Події розгортаються повільно, через спостереження за щоденними життєвими обставинами, внутрішніми почуттями та тонкими взаємодіями між героями, а не через драматичні повороти долі. Атмосфера спокійна і водночас емоційно напружена - навіть буденні ситуації сповнені прихованих відтінків почуттів і очікування. Персонажі розкриваються через терпіння, сумніви й пристрасну відданість, а їхні мотиви формуються через пам’ять про минуле й надію на майбутнє. Для мене роман цікавий як глибока психологічна і романтична сага - інтрига тримається на емоційних нюансах, а фінал дарує відчуття завершеності і віри в силу кохання.

Коли ти закоханий - здається, що це назавжди. Коли ти розлюбив - здається, що це назавжди. Пройдуть роки, зміняться кордони держав, помруть правителі, а ти будеш любити її. Навіть якщо вона (або він) буде до тебе байдужим. Вона вийде заміж, народить трьох дітей, постаріє, змінить смаки, почне любити страви з баклажанів, які завжди ненавиділа. Він ніколи не одружиться, буде шукати кохання, але не знаходити його, покине скрипку, облисіє і буде таким же нещасним як і раніше. Коли ти закоханий - це назавжди. Коли ти розлюбив - це навічно. Образ Флорентіно Аріса щільно засів в моїй голові. Цей непоказний юнак має за своєю душею набагато більше, ніж річкове пароплавство. Він має за своєю душею вічну любов, таке рідкісне почуття, що дароване небагатьом. Флорентіно Аріса закохувався безліч разів, а кохав один, але і ця єдина любов була подібна до закоханості: пристрасна, божевільна, що зводить з розуму, що змушує шаленіти ... Флорентіно Аріса - НЕ тінь, він - закохався навічно і ніколи не розлюбив. А Ферміна Даса розлюбила навічно і закохалася назавжди. Ось така історія. Ось таке кохання під час холери, незгасне і вічне, що загубилося в річкових морях, що пливе назустріч щастю на кораблі з піднятим вітрилом. Тому що нічого важливішого за кохання в цьому світі немає.

,,Стариган з крилами" - оповідання, яке відкрило для мене Колумбію вцілому і Маркеса зокрема; яке двічі вивчала у школі на зарубіжній літературі і яке справило на мене тодішню неабияке враження. Ще й досі пам'ятаю опис дивного чоловіка-ангела(?), настільки реалістичний, що годі було второпати, чи таке й справді могло бути чи це чистісінька письменницька фантазія. Це вже у більш дорослому віці поняття ,,магічний реалізм", неперевершеним майстром якого був Ґабріель Ґарсія Маркес, стало куди зрозумілішим та очевиднішим. ,,Кохання під час холери" - перший роман, який побачив світ після того, як Маркес здобув Нобелівську премію з літератури. Твір, прочитавши назву якого, одразу спав на думку інший - ,,Розмальована вуаль", а ще пригадалися заняття з мікробіології та інфекційних хворіб.) Так, як уже ви, мабуть здогадалися (або й знаєте), у ньому кохання прирівнюється до хвороби, такої сильної та небезпечної як холера, ба навіть симптоми, за автором, тотожні. Головні герої - уже далеко немолоді Ферміна Даса та Флорентіно Аріса, які відправляються у круїз вдвох, позначивши своє судно прапором, мовляв, на борту - епідемія... Так вони уникають будь-яких перевірок, але й не можуть пристати до жодного берега. Їм залишається лишень пливти далі, насолоджуючись один одним та упиваючись коханням, якому довелося пройти перевірку на незгасність величиною більш, ніж півстоліття... А все тому, що колись між ними зародилася пристрасть, котру один з них плекав усе життя, а інший - одружився з іншим. Це Ферміна вийшла заміж за лікаря Урбіно, який присвячує себе вивченню холери, в той же час, як Флорентіно твердо вірить, що Ферміна таки буде його. Отож, після смерті Урбіно, двоє уже стареньких людей знову стають неначе тими самими, що й колись, неначе підтверджуючи істину, що душа - непідвладна часу.