Читала колись у 18 років, була розчарована трохи (бо не про любов, як мені здалось), але вже тоді було цікаво спостерігати за роботою автора, як він показує персонажів, як в тексті включені своєрідні есе про вікторіанство (ставлення до жінок, до шлюбу, до релігії, до науки тощо). Незвичний сюжет, персонажі, які лише на перший погляд видаються стереотипними, і дуже гарна мова. Складно відірватись навіть від описів природи. Багато відсилок до вікторіанської літератури в тексті та епіграфах. Мені книга нагадала "Ім'я рози" Умберто Еко, хоча тут періодично автор відходить від написання "вікторіанського" роману і коментує події та вчинки персонажів з погляду людини, що живе 100 років потому. Кохання є, але його історія настільки незвична, що не всі побачать і зрозуміють хто кого кохає і чи кохає взагалі)

Бралася за книгу з певними надіями та очікуваннями. Так, я знала, що ця книга ставитиметься до класичних творів і тому має свій стиль написання, але те, що я отримала стала для мене несподіванкою. Було відчуття, що книга написана років 200-300 тому, хоча, можливо, автор ставив собі за мету потрапити стилістично у вікторіанську епоху, адже герої живуть у ті часи. Я такого не оцінила. Дуже багато тексту, часом це міркування чи якісь докази, загалом багато всього. Це все призвело до того, що останніх розділів 15 я просто перегорнула, прочитала по діагоналі. Отже витратила на книгу більше десяти днів, встигла паралельно прочитати три книги, хай і не особливо фундаментальні та значущі, зате від їхнього прочитання я отримала задоволення. Якщо коротко про книгу, то я не можу зрозуміти, чому книга носить саме таку назву. Оповідання ведеться майже весь час від молодого чоловіка Річарда, який вирішив, що в його житті настав той момент, коли він готовий зв'язати себе шлюбом. І навіть знайшов ту саму, з якою готовий пройти свої життєві шляхи рука об руку. Але волею доль він зустрічає одну дівчину, яку всі в окрузі вважають зганьбленою. Є кілька розділів і від імені тієї самої дівчини Сари, яка чомусь вирішила приміряти на себе роль мучениці. Досить багато місця в книзі приділяється тому, що такі сумні дівчата - це не поодинокий випадок, і часто вони здатні маніпулювати оточуючими, здійснюючи досить дивні вчинки. Як на мене, це чимось схоже на те, що автор спробував описати те, що зараз приписують до Сіндрому Мюнхаузена - привернути увагу до себе будь-якими способами. Навіщо автор і себе впхнув у книгу, хоча до цього давав зрозуміти, що дія книги відбувалася за довго до його появи на світ. А фінал так щось з чимось, так би мовити два варіанти на вибір, та ще якось зім'ятий, начебто автор сам притомився все це описувати і кинув на останньому етапі. Можливо, там був закладений якийсь глибинний змил, але копати, вчитуватися, шукати щось у мене прото не було ні сил, ні бажання. Склад гарний і витийуватий, але мене це не врятувало від нудьги. Читаючи, я мало не потрапила в меланхолію. Чи не моя книга, і можливо не мій автор.