Я сумнівалася, чи зацікавлять сина пригоди маленької дівчинки. Але все ж купила і, як виявилося, не помилилася! Слухав з інтересом, просив продовження. Начебто прості і побутові історії - мама, тато, троє дітей. Але це написано так красиво і з любов'ю, що хочеться читати ще і ще. Мені як мамі було трохи лячно читати про не таких вже й великих дітей, які граються самі, збираються зробити укол молодшій сестричці чи випадають з вікна (навіть першого поверху). Але це ще один привід поговорити з дитиною про безпеку. Ну і обговорити, що колись дітей залишали без нагляду раніше ніж зараз :) Подобається відсутність повчань у книжці - всі дії дитини, навіть абсурдні, з точки зору дорослих, сприймаються з гумором. І справді, Лотта ж їх робить не тому, що "вредна", а тому що вона дитина і з її точки зору це цілком обґрунтовано і розумно. Отже, як підсумок - історія прекрасна для дітей років від 5 або раніше, якщо вони вже досвідчені читачі і вміють слухати більш-менш довгі історії. Або для тих, у яких терплячі батьки, згодні ще пояснювати незрозумілі моменти під час читання.

З перших рядків, де описувалося, що Лотті 4 роки, моя новоспечена 4-річна читачка закохалася у персонажку свою ровесницю. Читаємо ледве не цілодобово - по порядку і хаотично, доня розібрала пів книги на цитати. Улюблені: "а щоб тебе Фараон брикнув", "великий торохкало, мала торохтійка і мала репетуха", "я не зжилася з Німанами"... Попереджу відразу, у книжці зустрічаються і слова "дурний", "дурепа" тощо. Діти інколи їх вживають. Хотіла при першому читанні трішки впасти в сум'яття з цього приводу, але згадала, що моя говірка розумна і начитана донечка теж ними не гребує і може собі дозволити щось таке ляпнути. Тож отакі сварки дітей між собою чи навіть з мамою мені здалися ну дуже життєвими. Від цього читати книжку ще цікавіше. Не дарма ж пишуть у Вікіпедії, що книжки Астрід Ліндґрен стали новим віянням у шведській дитячій літературі і позбавили її зайвого моралізаторства. А от Веронічка після прочитання стала вживати такі слова рідше. Це розповідь про родину Німанів: Лотту і її брата й сестру і про їхні пригоди. Дуже дотепні ситуації й неймовірні дитячі розмірковування. Дивувало, що мама може лишити дитину, яка реве ридьма й мочить коники і піти в магазин (я б так не змогла вчинити) і водночас дивує, як батьки не сварять дитину за втечу з дому, а мотивують її повернутися гарно обігравши її самостійний вибір (я так не вмію). Просто мегатерплячі люди. Для мене особливістю цієї книжки стало те, що написана вона у 1960-х роках, тож я сміливо відношу Лотту до ровесників моєї мами. Подейкують, що покоління наших батьків було слухняне і чемне, напротивагу нам. Ой як приємно усвідомлювати, що всі діти були дітьми. Я кожен коник Лотти сприймала на рахунок моєї мами і розповіла доні, що Лотта тепер уже теж бабуся і має внуків бешкетників.. Книжка дуже цікава і добра. Можна пробувати читати дітям від 4-5 років

В дитинстві я з великим задоволенням прочитала „Малого й Карлсона” та „Пеппі Довгапанчоха”, але тоді, на жаль, навіть не здогадувалася, що Астрід Ліндґрен написала ще дуже багато прекрасних книг. Одна з них – це саме „Діти з Бешкетної вулиці”. Ця чудова книга – про життя однієї родини з трьома діточками та про непересічні витівки наймолодшої сестрички – Лотти. Чого тільки не приходить на думку втнути цій малій розбишаці... Щоб швидше вирости, вона може залізти в купу навоза на городі, який рясно поливає дощ! Може розпустити светра, що майже сплела сусідка. Може голосно сміятися з брата, який впав до озера, бо в нього, бачте, смішні мокрі штанці. Може приліпити шматочок ковбаски до вікна у потязі, а потім піти без дозволу мами і зайти до чужого купе. Лотта може з’їсти листочки на дереві, уявляючи, що це млинці. Ця дівчинка може вживати мало не лайливі слова, які, звичайно, дуже кумедні й такі дитячі. Маленька пустунка може вкинути ненависну смажену салаку до діжки з водою, щоб „поплавала”. Може зробити справжній потоп у кухні. Може вимазатися геть уся сажею і вдавати з себе рабиню-негритянку... Все це робиться Лоттою без злого умислу, з наївною дитячою посмішкою та добрим і допитливим серденьком. Мала Репетуха (як Лотту жартівливо називає тато) робить і несподівано багато справді хорошого! Вона ділиться млинцями з братиком і сестричкою, буває дуже лагідною з рідними та служницею бабусі, заспокоює та заколисує двоюрідного братика, який боїться темряви, а ще вона може підняти настрій будь-кому. Мені здається, маленькі й дорослі читачі правильно зрозуміють те, що хотіла донести своїм твором Астрід Ліндґрен. Якою би бешкетною не була дитина, головне – любити її просто за те, що вона є, що вона поруч, що в неї добре серце. Сім’я – це найдорожча цінність, яку не купиш за гроші. Тільки любов, розуміння та піклування про кожного можуть створити й втримати родинне щастя. Дякуємо видавництву „Рідна мова” за можливість прочитати цей чудовий твір українською в гарному оформленні та зручним для читання шрифтом.