Це не звичайний детектив - це гра з античністю, де Платон, Аристотель і Евріпід стають частиною інтриги. Дія в Афінах V століття до н.е.: серія вбивств молодих ефебів (юнаків з елітних родин). Кожна жертва знайдена в дивній позі, з "ідеєю" - словом, намальованим на тілі, яке відсилає до платонівської теорії ідей. Розслідування веде "тлумач ідей" - філософ, який розшифровує загадки вбивці. Він ходить по Афінах, розмовляє з Сократом (ще живим), учнями Платона, акторами театру - і потроху розуміє, що вбивця грає в смертельну гру з філософією. Сомоса пише щільно й розумно: книга наповнена діалогами в стилі Платона, відсилками до міфів, трагедій і реальних історичних подій (війна з Спартою на фоні). Атмосфера античних Афін густа - агора, гімнасії, симпосії, раби, демократія на межі. Мені подобалося, як автор поєднує трилер з філософією: напруга від загадок, але головне - питання про ідеї, реальність і зло. Фінал - несподіваний, з потужним поворотом, який перевертає все сприйняття. Книга коротка, динамічна, з інтелектуальним ухилом.

Я люблю історичні книги, тому вирішила ознайомитись з цією роботою Хосе Карлоса Сомоси. Філософія та мистецтво перекладу сплітаються з детективною лінією, утворюючи незвичний, але цікавий твір. Найбільше мені сподобалось як автор майстерно паралельно розвиває події в двох часових лініях - Античності та сьогоденні, як показував їх зв'язок та вплив один на одного; та те, що автору таки вдалось написати книгу, яка б містила усі п'ять платонівські ступені пізнання. Раніше нічого подібного я не зустрічала, тому майстерність та незвичність цієї деталі мене дійсно вразила. Сомоса використовує прийом, який він називає ейдетичним образом - повторення метафор або слів, яке викликає образи незалежно від оригінального тексту, але надає додаткові шари значення. Це таємниця, яка може бути розкрита лише після завершення перекладу та знаходження остаточного ключа. Виявляється ейдезис є вигаданим автором літературним прийомом, який насправді не існує. На початку книги в мене були свої образи ейдезису, наприклад, перші розділи були для мене такими самими як для Перекладача - левом та скорпіоном, але в моїй голові вони поєднувалися в загальний образ Хімери, який пов'язаний з Ідеєю, адже хімера в переносному значенні - нездійснена мрія, вигадка чи фантазія. Але згодом, після прочитання наступних розділів я зрозуміла, що Перекладач правильніше трактує образи. Хоч 12 подвигів Геракла є занадто банальними для цієї історії, але тим не менше їх суть пояснюється, коли один із героїв каже: «Боротися із чудовиськами ні до чого: вони чаяться всередині тебе». А от образ лілії так і не був розкритий.