Це було моє перше знайомство з авторкою - Ірен Роздобудько. Мені сподобався сюжет. Дуже зворушлива історія. Книга "Зів'ялі квіти викидають" доводить нам, що світ круглий. Адже звів на старість двох жінок. Які навіть цього не очікували і навіть не замислювалися, що таке може бути. У них є дещо спільне з минулого - чоловік, якого колись кохали. Також, мені сподобалась задумка з фотель - гойдалка. Це незвична річ, яку Едіт Береш полюбила коли їй було всього 3 роки, випросила у батьків і вже більше не розлучалася на протязі життя.

Колись вони були молоді, вродливі і знамениті. Кохали і були коханими. От тільки ділили одного чоловіка на двох. Дві жінки, дві відомі актриси, вічні суперниці: за ролі, за глядачів, за чоловіка. Одна купалася в багатстві та розкоші, а інша пройшла всі круги пекла. Та старість всіх зрівняла і обидві доживають віку в Будинку творчості для самотніх акторів театру й кіно не здогадуючись, що мешкають поряд. Не потрібні ні глядачам, ні навіть своїм родичам. Про них згадують лише спонсори, та й то на свята. Але у них залишаються спогади, щасливі та сумні моменти, пережиті миттєвості. Чи зможе кожна з них переосмислити прожите і на схилах літ, очистившись, змінити себе?.. І яку роль у цьому відведена молодій нянечці будинку - Стефці?.. В романі згадується радянське минуле, зачіпається тема переслідування. Загалом, авторка підіймає багато соціальних проблем - про спроби реалізувати себе, стати особистістю і про ставлення до літніх людей. Сумна історія, яка наводить на думки - аби таке зі мною не сталось, і спонукає на рішення задля майбутнього. Роздобудько мені подобається тим, що вона не повторюється, завжди різна.

Як я вже згадувала, Ірен Роздобудько - моя улюблена українська письменниця. Скільки її книжок куплено, прочитано.... і хочеться ще. А от з цієї книги, "Зів'ялі квіти викидають", і почалося моє знайомство з письменницею. Події відбуваються в/навколо/біля пансіонату для творчих пенсіонерів... такий собі дім перестарілих.... І молода дівчина Стефка, яка проводить там багато свого часу, адже працює там доглядальницею. День за днем вона все більше проникається історіями з життя своєї підопічної... і не лише її. Іронія долі звела в пансіонаті двох колишніх суперниць, акторок, які ділили колись між собою спільного чоловіка. І відбувається плавне переосмислення цінностей у кожного.... Суперниці знаходять взаєморозуміння та позбуваються ненависті одна до одної. Стефка докладає зусиль, щоб покращити і змінити життя мешканців пансіонату - але заодно і своє змінює: наводить порядок в особистому житті, досягає успіху в омріяній професійній сфері. І впевненість її росте паралельно з тим і завдяки тому, як підопічні діляться своїми життєвими історіями. Як писала одна дівчина у попередній рецензії, неймовірно зворушливі моменти з купівлею свіжого домашнього яєчка для літнього співака. Із задоволенням перечитаю ще)))