Аргентинця Хорхе Луїса Борхеса недаремно називають чи не найвидатнішим майстром короткої інтелектуально-філософської прози всіх часів та народів. І сам поет, перекладач, літературознавець, письменник неодноразово наголошував, чому він ніколи не брався писати романи, адже навіщо ,,розсосолювати" ідею аж, наприклад, на чотириста-п'ятсот сторінок, якщо її можна донести, вмістивши всього в п'ять. І з цим важко не погодитись, прочитавши бодай одне оповідання цього геніального літератора, який свій немалий доробок називав не інакше, як підсумком усієї попередньої світової літератури разом узятої. До цієї книги -- ,,Книга піску. Пам'ять Шекспіра" -- увійшло дві однойменні збірки оповідань, 1973-го та 1985 року відповідно (переклад з іспанської мови здійснив Сергій Борщевський, ,,Видавництво Старого Лева" ). Сам автор першу з них називав найкращою у своєму доробку, а друга стала його останньою... Сумарно видання містить 18 оповідань, кожне з яких -- унікальне та глибоко-філософське, хоч і обрамлене у пригодницьку чи фентезійну форму. І лише одне з них -- ,,Ульріка" -- присвячене темі кохання. Мене найбільше вразила п'ятисторінкова оповідка ,,Троянда Парацельса". До видатного алхіміка Середньовіччя, який мріяв про послідовника своїх вчень, приходить загадковий незнайомець, котрий готовий втілити бажання вченого у життя, навіть ціною власного життя. Лише за однієї-єдиної умови -- взамін за справжнє диво. А диво полягало б у відтворенні троянди з її попелу... Чи пристане Парацельс на цю пропозицію? Якщо погодиться прийняти в учні людину з таким дивним побажанням, чи зможе створити оте диво? Читаючи цю історію, ви будете задаватися найрізноманітнішими питаннями, як от віри і довірливості, справжніх цінностей і примарних, а ще доцільності марнування нашого часу на ті чи інші речі, адже це не час минає, а ми...