Це точно одна з кращих книг року і одна з найбільш затишних за всю історію мого читання. Вона смішна, зухвала, поетична, кумедна і трошки філософська. А ще вона вкраде серце будь-якого книголюба, адже розповідає про книжкове місто і пригоди в ньому. Отже, історія починається, коли молодий письменник Гільдеґунст Міфород вирушає до міста книжок Книгополісу, щоб знайти автора найдосконалішого тексту, який він коли-небудь читав. Книгополіс - це унікальне місце, де навіть повітря має запах старих книг та свіжих чорнил з типографії. Все тут обертається навколо книг. Сотні книгарень: від мережевих до вузькоспеціалізованих, наприклад є книгарня з книгами, які неможливо прочитати, книгарня з книгами лише про комах, книги з дзеркальним шрифтом письма. Містом ходять живі газетерії, буквально вдягнені у свіжі газети з літературними плітками. Книжкові магазини перемішані з кафе та кондитерськими, де кожна страва так чи інакше повязана з книгами. Місто ряснить дивними провулками, як от Кладовище забутих поетів, де віршомази різного ступеня талановитості намагаються заробити на життя. Або Провулок критикантів, де можна замовити розгромну рецензію на конкурента. Але цікавішим навіть за сам Книгополіс є катакомби під ним, де зберігаються великі книгозбірні, накопичені за сотні років. За ці книги свого часу точились криваві війни, влаштовувалися підступні вбивчі пастки на конкурентів… А ще катакомби породили істот, які ніколи не бачили сонячного світла і часом смертоносніші за будь-яку пастку. Тож так, катакомби дуже небезпечне місце, тим більше ніхто не знає їхніх реальних розмірів. Тож не дивно, що наявність такої місцини породила мисливців за книгами, таких собі солдатів удачі та головорізів, які полюють на рідкісні видання, щоб вигідно продати їх на поверхні. З ними доведеться зустрітися нашому герою, а ще з химерним правителем катакомб - Королем тіней. Та годі балакати, лишу вам кілька цитат, вони прорекламують себе краще за будь-який відгук. І тут я зустрів їх - Сонні книжки. Так у цьому місті називали антикварні видання, бо, з погляду торговців, вони були вже не по-справжньому живими і ще не повністю мертвими, а перебували в якомусь проміжному стані, що нагадує сон. Вони відбули свій вік, і їм зоставалося лиш тління і прах, тому тут і лежать мільйони їхніх примірників і дрімають на всіх цих полицях, рундуках, льохах і катакомбах Книгополісу. І лиш якщо одне з тих видань схопить рука шукача, розгорне його, придбає і забере із собою додому, то та книжка отримає шанс прокинутися до нового життя. І це було саме те, про що кожна з них снить. Тут були пригодницькі романи із вкладеними туди хустинками, щоб витирати піт напруги. Горори з пресованими листами валерянки, яку можна нюхати для заспокоєння, коли здаватимуть нерви. Книжки з масивними колодками, замкнені за рішенням міністерства цензури ("Дозволено купляти, читати - заборонено"). Одна крамничка спеціалізувалась винятково на "половинних" творах - лише рукописи, що перериваються посеред історії, бо їхні автори померли під час написання. … Одне тогочасне видавництво до тиражу кожної своєї публікації додавало екземпляр, який обробляло смертельною отрутою, - і навіть робило на цьому рекламу. Здавалося б, такі книги ніхто не наважиться купити, але було навпаки. Видання продавалися, наче гарячі пиріжки. Вони обіцяли екстрим, якого не могла дати жодна нормальна книжка: справжню небезпеку. Потенційно вбивчі книги читали з потом на чолі та тремтливими руками, і байдуже, наскільки нудним був їхній зміст.