"Далекі Близькі" -- мій особистий претендент на "Книгу Року" серед есеїстики. Навесні придбав разом з іншими книгами свій екземпляр, а він виявився останням (книга настільки популярна, що подруга змогла придбати її лише через місяць). Як і до будь-якої "мейнстрімової" книжки, до есеїв Володимира Єрмоленка спочатку ставився з підозрою. Однак передмова та перший есей, присвячений Жан-Жаку Руссо, розвіяли мої сумніви. Так сталося, що я читав твори приблизно половини з поданих авторів, з творчістю інших був знайомий оглядово. Однак та позиція, з якої В. Єрмоленко розглядає творчий шлях митців, розкриває їхні мотиви та вагання з абсолютно нової точки зору. Структурно есеї розбито на невеличкі частини, які подають конкретні деталі з життя того чи іншого письменника. І саме завдяки розкриттю загального через конкретне, ейдосів через маґнум опус автор сягає бажаного ефекту: "далекі" як за часом, так і територіально митці стають близькими. На мою думку, цю книгу має прочитати кожен студент-філолоґ. Видання традиційно для "Видавництва Старого Лева" є якісним, книжка пережила у моєму наплічнику не одну подорож, не втративши при цьому охайного зовнішнього вигляду. Безумовно, 5\5.

Одразу ж слід віддати належне хисту автора книги «Далекі близькі» – Володимира Єрмоленка в більш-менш доступній для широкого загалу формі висловлюватися щодо досить складних матерій. Не виникає жодних сумнівів, що це видання є плідним результатом вельми клопіткої праці. Автор дуже ґрунтовно підійшов до роботи над книгою. Володимир Єрмоленко на сторінках цього видання постає в ролі компетентного провідника, що супроводжує захопленого читача глибинними надрами психології постатей, що в яскравому світлі постають на сторінках цієї цікавої книги. Єрмоленко безперечно вміє полонити своїх читачів. Між ними та цими визначними постатями пролягли десятиліття, а то й цілі століття. Але автор щиро прагне, щоб вони стали для них хоч і такими хронологічно «далекими», але й «близькими» водночас – свідченням цього є промовистий посил заголовку книги Єрмоленка. Видання стане цікавим людям, що захоплюються філософією та літературознавством та й зрештою – всім тим, хто прагне розширення власного світогляду та поглиблення особистої ерудиції. З розділу «Замість післямови» читач переконується в тому, що виявляється автор мав на меті створити таку собі книгу – мотиватор, продемонструвати, що люди так само могли б не завдяки, а всупереч обставинам досягати вершин особистісного розвитку, бути плідними в творчості, абстрагуючись від перешкод. Читати цю книгу – варто.

Безусловно, книга достойная, автор много в неё вложил, уверена, написание было титаническим трудом. Но лично мне книга не понравилась, было просто не интересно читать, иногда сложно. Я люблю читать и читаю много, но некоторые личности из этой книги и события из их жизней были мне совсем не знакомы, потому полностью проникнуться смыслом и заметками автора я не смогла. Вернусь-ка я к философским эссе и классической художественной литературе. Каждому - своё.