Дивні, меланхолійні та депресивні оповідання. Всі - з першого до останнього. Такі не варто читати восени. Навіть не знаю, навіщо я читала ці оповідання. Вони абсолютно не на мій смак. Хоча все ж таки одне чи два оповідання мене зацікавили. «Ліки для мами» та «Яблучний спас», але і ті - на трійочку. «Ліки для мами» - за напружений і динамічний сюжет(що не скажеш про інші оповідання збірки), а «Яблучний спас» - за спогади, дитинство та тугу. Але ці чари, що мені тільки но почали подобатись, швидко обірвались - і знов читача зустрічає чергове апатичне оповідання. Тому порадити цю книжку не можу. Хоча... Якщо ви - любитель почитати депресивні історії, та ще й восени - тоді ця книжка для вас. Та і назва дивна - «Те, повз що ми проходимо не помiчаючи» - більшості того, про що тут йдеться, і помітити то важко, бо повз мало хто проходить. Коротше, не хочу бути надто критичною. Мабуть у автора були свої причини до такої назви. Сподіваюсь, що книжка знайде «свого» читача. Але то точно не я.

Що легше написати збірку оповідань, чи грубезний роман? Що цінніше в очах читачів? Існує думка, що написати оповідку, набагато важче чим повість або роман. Письменник повинен в малий термін, тобто малою кількістю слів, зобразити весь твір. Повинен познайомити читача з дійовими особами, їх характерами та викласти один з моментів з їх життя, а інколи не мить, а майже все життя. Зазвичай прочитання якісних оповідань можна прирівняти до читання поезій, в тому що їх читають в повільному темпі, вдумуючись в те, що залишилось поза межами вірша, або оповідки з діючими особами твору. «13 оповідань, або Те, повз що ми проходимо не помічаючи» Руслана Горового відкриває читачам маленькі оповідки про маленьких (тобто звичайних) людей. В ній знаходиться місце і малому і старому. І мешканцям села і городянам. Перед нами проходить життя, в якому є і любов, і ненависть, і завзятість, і абсурдність дій. Реалізм, психологізм, людяність… всього не перерахуєш, все це знайшло своє місце в цій збірці оповідань, яку написано барвистою мовою. Перегорнувши останню сторінку книжки, зрозумієш, чого не вистачає людству в наш «високотехнологічний» час. Це того, щоб проходили по життю та помічали те, чого, на жаль, багато з нас не помічають, сховавшись за екранами та моніторами різних ґаджетів.