Те, що тривожить мерців - Т. Кінгфішер Можу сказати, що якщо ви читали Мексиканську готику то інтриги не буде. Я коли зрозуміла, що книги головною ідеєю ідентичні, була зла. Але трошки попустило, коли в післямові авторка сама це зазначила і попросила прочитати Готику. Це вже друга її книга на моєму рахунку. Пише добре. Але знову ж та сама думка - це вже було. Ідеї не оригінальні проте подані зі смаком. Буду читати ще, щоб точно сформувати думку. Алекс їде до своєї давньої подруги і колишнього побратима. Але причина поїздки сумна - щось коїться в домі Ашерів, від чого і брат і сестра хворіють і ледве животіють на цьому світі. Головне, коли спішишдокогось на допомогу не стати тим кому вона потрібна ще більше. Хто його знає які таємниці зберігає похмурий дім на озері

Книгу читала для книжкового клубу і потрапила вона до мене випадково - нічого не знала ні про авторку, ні про першоджерело «Падіння дому Ашерів» Едгара Алана По. Але після прочитання обов’язково звернусь до першоджерела. Історія мене справді захопила - передусім атмосферою, внутрішнім монологом і образом головного героя. Дуже сподобалося його спілкування з конем, живі й місцями дотепні діалоги. Книга читається легко, тримає інтригу десь до середини. Особливо цікаво було спостерігати, як авторка пропонує наукові пояснення тому, що спершу здається надприродним. Це балансування між вигадкою та реальністю, між містикою і логікою - саме той стиль, який мені імпонує. Фінал, мабуть, дещо розчарував - не через слабкість, а радше через те, що ідея вже зустрічалася в інших книгах і фільмах. Та попри це, враження залишилося дуже позитивним. Хочу окремо відзначити спогади героя-солдата про війну: вони звучали болісно, а згадки про посттравматичний стресовий розлад у військових і військового лікаря читались іще гостріше на тлі сучасної російсько-української війни. Рекомендую для жовтневих чи листопадових вечорів - коли за вікном дощ, холод, мряка і хочеться зануритись у трохи присмеркову, загадкову історію.

Ця книга — атмосферна, моторошна й водночас глибоко людяна історія, у якій старовинний будинок, зіпсований грибком і таємницями, стає символом занепаду й болю. Террі Пратчетт і Едґар Аллан По могли б пишатися такою історією — автор вміло поєднує готичний жах із сучасним баченням психологічної травми. Цікавий і неоднозначний герой, який проходить через страх, сумнів і внутрішню боротьбу. Атмосфера гнітюча, але саме вона створює відчуття повного занурення у світ, де межа між життям і смертю майже стерта.