Просвещающая книга, которую должны прочитать все, кто интересуется альтернативными политическими моделями, достоинствами политической системы Китая и, что важнее всего, недостатками современной демократии. Книга поднимает несколько важных моментов: 1) Демократическая система может быть опасной, когда большинство осуществляет свою политическую власть тираническим образом, что ущемляет интересы групп меньшинств. Аналогичным образом, богатое и могущественное меньшинство может также оказывать непропорциональное влияние на политических лидеров в попытке лоббировать их собственные интересы, не уделяя должного внимания интересам большинства. Потенциал многопартийных конкурсов на выборах может привести к разделению, а не к единству в обществе, также было хорошо задокументировано на недавних президентских выборах в США. 2) Современные демократические системы не гарантируют избрание лидера, который опытен и способен управлять. Если мы часто ищем опытных и способных специалистов в других аспектах нашей жизни (например, юристов, стоматологов, инженеров), почему мы не питаем аналогичных ожиданий, когда речь идет о самом влиятельном человеке, отвечающем за всю нацию? 3) Авторитарные аспекты китайской политической модели, включающие массовое наблюдение и грубые нарушения прав человека, следует отличать от ее достоинства выбирать лидеров на основе их управленческих способностей, а не их способности разжигать вражду.

Автор книги "Китайська модель. Політична меритократія та межі демократії" Даніел Белл не з книг знає, що таке китайське суспільство та форма правління. Він довгий період працює освітянином у вищих навчальних закладах Китаю. Тема дуже цікава, адже Китай постійно трансформується і розвиває свою систему правління, а головне, забезпечує блискавичний розвиток та ріст валового внутрішнього продукту. Автор намагається пояснити цей успіх, системою меритократії, яка значною мірою відрізняється від того, що прийнято вважати демократичним у західних цивілізаціях. Даніел Белл навіть ставить під питання доречність поширення демократичної моделі правління. Відчувається тонка межа між відхиленням західної системи і популяризацією китайської моделі, яка є дуже авторитарною, монотонною та сповненою цензурою та обмежень. Книга описує дуже багато теорій та теоретичного матеріалу, але немає аргументації прикладами. Надається дуальний аналіз двох систем на прикладі Китаю та Сполучених Штатів Америки. Складність матеріалу підтверджує і велика кількість посилань та списків літератури, які займають майже сто сторінок в кінці книги. Книга важка, але грунтовна, рекомендую читати лише читачам, які серйозно займаються країнами Азії.

Книга, що варта уваги і потребує неспішного, вдумливого читання та наступного осмислення. На прикладі Китаю (більшою мірою) та Сінгапуру книга розглядає переваги й недоліки демократії та меритократії, можливості їх поєднання на різних рівнях влади. Досвід Китаю вартий уваги і вивчення, бо китайцям після «століття принижень», коли Китай зазнавав однієї поразки за іншою, коли країна підпала під впливи Японії, Росії та Західних країн, коли країна занурилася в бідність та громадянську війну, вдалося наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття збудувати одну з найпотужніших і динамічних економік у світі. Ден Сяопін свого часу зрозумів, що націоналізму й революційної енергії недостатньо для підтримання довіри людей протягом довгого часу. Люди потребували матеріальних засобів для існування, тому ринкові реформи були невідворотними і були започатковані КПК. Звичайно, для України ми не можемо сліпо скопіювати китайську модель, бо історія, традиції, культура, філософія, виховання абсолютно непорівнювані. Але чи слід нам сліпо калькувати й «демократію західного зразка»? Все ж таки наші традиції і культура (перш за все політична) теж відмінна… Книга змушує замислитися на рядом важливих питань, відповідь на які ми мусимо віднайти, для того, щоб рухатися вперед. Чи ведуть демократичні вибори до хороших наслідків? Політичні «реалісти» застерігають, що демократія не може бути легко встановлена в бідних країнах, що розвиваються. Передчасне зростання політичної участі може дестабілізувати вразливі політичні системи в країнах, що розвиваються. Може знадобиться модернізаційна диктатура, що встановить політичний порядок, верховенство права й умови для успішного економічного й соціального розвитку? І коли будуть закладені ці основні цеглини, може тоді настане час для демократії? Виборча система створює ілюзію контролю. Також вибори допомагають відвертати увагу від політичних проблем, зумовлюючи (часто хибне) переконання, що зміна уряду є найефективнішим способом досягти політичних змін. Ірраціональність виборця допомагає обмежити політичну шкоду нерівності в доходах. Електоральна модель народного врядування за визначенням не здатна забезпечити підзвітність політичних еліт і їх відгук на запити населення і нехтує диспропорційним впливом багатіїв на діяльність державного управління. Електоральна демократія може загострити, а не залагодити суспільний конфлікт. «Негативна виборча боротьба» є рисою більшості виборів, коли політики й політичні партії звинувачують конкурентів у неправдивих і необґрунтованих заявах, невиконаних обіцянках, щоб викликати несхвалення виборців. Однак проблему легітимності можна розв’язати лише демократичними процедурами і реформами, включно з певною формою відкритого схвалення з боку громадян.