Цю всесвітньо відому книгу я купував із великим внутрішнім трепетом. Очікування були значними й вони, на щастя, справдилися. За формою "Кентерберійські оповіді" Джеффрі Чосера досить подібні на інший славетний твір західноєвропейського середньовічного письменства - "Декамерон" Джованні Боккаччо: в обох випадках маємо товариство жінок і чоловіків, що заради розваги переповідають одне одному цікаві історії, зазвичай зі щасливим фіналом. Чосер відкрито наслідував видатного італійського попередника і в окремих випадках не цурався навіть запозичувати сюжети для оповідей, проте від "Декамерона його твір вигідно відрізняється віршованою формою. Саме завдяки поетичності "Кентерберійські оповіді" досить легко, швидко і приємно читаються. Що мене найбільше вразило в головному творінні Чосера? Мабуть, те, як майстерно автор передав строкатість середньовічного суспільства, створивши дуже правдоподібні узагальнені образи представників різних станів. У першому томі оповідей зустрічаємо як вельмож, так і простолюд, причому кожен персонаж є яскравою особистістю, вирізняється з-поміж решти. Відповідно разюче різняться тематика і стиль кожної оповіді. Спершу шляхетний рицар декламує перед авдиторією цілу поему, складену високим рядком, довгу за обсягом й інтелектуальну змістовно: в ній античний сюжет віртуозно накладено на реалії сучасного Чосерові середньовічного світу. Після лицаря слово перебирає мірошник, і ми одразу ж стаємо свідками стрімкого падіння "від вершин до низин": п'яний простак розповідає кумедну сороміцьку оповідку, рясно вживаючи при тому брутальну лайку. Подібні стилістично-сюжетні стрибки властиві для всієї книги: сам автор пропонує читачам без вагань перегортати сторінки, аби добрати оповіді відповідно до власних смаків. Отже, твір схожий на барвисту мозаїку, складену із різнокольорових камінців, тому є сенс відзначити окремі епізоди. Справжнісіньким шедевром за загальним визнанням вважається оповідь Жінки з Бату - ідейної попередниці сучасних феміністок. Героїня натхненно й переконливо боронить право жінок зазнати щастя в земному шлюбі, рішуче викриває лицемірство й підлість деяких "синів Адама", що огульно звинувачували усіх без винятку жінок у розпусті. Також мене в першому томі глибоко вразила Оповідь Студента, тобто історія про нелюдські страждання покірної Грізельди. Загалом відчувається, що Чосер був особою надзвичайно прогресивних як на кінець XIV століття поглядів: його авторські симпатії очевидно на боці жіноцтва. Для мене "Кентерберійські оповіді" виявилися чудовою нагодою здійснити уявну мандрівку до Англії часів Столітньої війни. Відомий літературознавець Гарольд Блум вважав Джеффрі Чосера головним письменником англійської літератури, якщо, звісно, не брати до уваги Шекспіра. Такі перлини формували культурний образ цілої європейської цивілізації, тож нам слід їх знати, якщо бажаємо стати частиною Європи не тільки географічно. Дуже тішуся, що "Кентерберійські оповіді" тепер нарешті доступні українському читачеві рідною мовою в блискучому перекладі Максима Стріхи - гідного продовжувача справи Миколи Лукаша за наших днів. Пан Стріха чудово впорався із непростим завданням: зумів майстерно поєднати українську та англійську культурні традиції (в текст перекладу "зашито" чимало відсилань до української класики, зокрема до Котляревського, що викликає ефект впізнання й полегшує сприйняття доти невідомого твору). Дякую перекладачеві за зразкову роботу - я отримав неповторну інтелектуальну насолоду. Також хочу подякувати видавництву "Астролябія" за можливість легально придбати книгу в електронному форматі й за гарне візуальне оформлення видання (всередині містяться кольорові ілюстрації, взяті із середньовічних рукописів). "Кентерберійські оповіді", поза всяким сумнівом, варті витраченого часу і грошей.