Роман 1959 року, який досі вважають одним з найкращих у постапокаліптичній sci-fi. Після ядерної війни цивілізація відкинута в темні віки. У пустелі монахи ордену святого Лейбовіца зберігають залишки знань - креслення, формули, списки покупок - як священні реліквії, не розуміючи їхнього сенсу. Книга розділена на три частини, кожна віддалена на століття: "Fiat Homo" (Хай буде людина), "Fiat Lux" (Хай буде світло), "Fiat Voluntas Tua" (Хай буде воля Твоя). Міллер показує, як людство знову піднімається - від копіювання креслень до нового Просвітництва й, зрештою, до нової ядерної ери. Історія циклічна: ми вчимося, забуваємо, повторюємо помилки. Монахи - головні герої: брат Френсіс, абат Дом Зерчі, вчений Таддео - всі вони борються з вірою, знанням і спокусою влади. Мене зачепила гірка іронія: людство зберігає науку як релігію, а потім використовує її, щоб знову себе знищити. Книга католицька за духом (Міллер сам перейшов у католицизм після війни), але не проповідницька - радше роздуми про гріх, спокуту й те, чи варті ми другого шансу. Коротка, але щільна, з латинськими вставками й чорним гумором. Фінал - один з найсильніших у жанрі, без хепі-енду, але з надією.

Я довго не наважувалась братись за цю книгу. Анотація та її зовнішній вигляд навіював мені асоціації з Дорогою Маккарті. А післі неї мені захотілось вздьорнутись. Але рекомендації людини якій я в цьому плані довіряю схилили мене до прочитання. Книга поділена на три окремих оповідання, що розповідають про часи після ядерного апокаліпсису. Перша частина відбувається за 600 років після цього. Монастирь Святого Лейбовіца намагається канонізувати свого святого і зберегти крихти знань, що залишились після бурхливих століть вогню, якому віддавали всіх вчених та книги.... Дрега частина ми знову в цьому ж Монастирі. Інженер Лейбовіц канонізований, людство починає розвиватись і місцями навіть розуміти записи, що їх зберегли монахи. Але на континенті назріває нова війна, поки що з мушкетами. Тертя історія і третє тисячоліття - Людство наново винайшло ядерну зброю і почало освоювати космос. Монахи Лейбовіца до цих пір живі і існують, роблячи свій вклад в існування цього світу який впевнено йде до кінця. Манера оповіді міняється від історії до історії. Якщо спершу все відбувається в досить іронічній манері то чим далі тим настрій стає все темніший, а події незворотними. а ще тут є невмерущий єврей, який постійно ошивається біля монахів і портить їм кров. Таке чтиво над яким є де подумати. Читайте

Книга лежала в мене в бажанках десь рік. Я боялась, що мені буде важко читати на цю тему. Очікувала чогось громіздкого і депресивного. Коли взялася читати, напруга зникла. Щойно я втягнулася в оповідь, текст пішов доволі легко. У ньому повно іронічних моментів (які я часом зачитувала знайомим). Але виявилось, що від повісті до повісті, від сцени до сцени настрій книги змінюється. Повість перша: Отут для мене було найбільше іронії та абсурду. Монахи переписують якісь фізичні формули і малюють навколо них херувимчиків 一 бо сприймають незрозумілі записи древніх за об’єкти поклоніння + домагаються канонізації колишнього інженера Лейбовіца. Стає потішно від контрасту між тим, що наразі відомо про фізику будь-якому школяреві, і що невідомо героям книги. Повість друга: Іронічні моменти зникли. Тільки жорстка реалістична оповідь в сетінгу нашого 17 ст. з роздумами над тим, чи готові люди до наукових відкриттів, якщо досі лишається жорстоким до собі подібних. Повість третя: На мить повертаються іронічні діалоги, яким я дуже зраділа. Але врешті все скотилось в таку трагедію, що останні сторінок 20 я читала через силу 一 було боляче сприймати текст. Ось саме цього я й боялась, коли зволікала із покупкою книги. Післямова до видання пояснює, чому автор дійшов до написання саме такого твору. Його життя теж було трагічним і сповненим моральних страждань. Єдиним недоліком можу назвати те, що це не є плавна історія про розвиток цивілізації “від апокаліпсису до наступного апокаліпсису”, а наче зріз стану цієї цивілізації в 3 різних точках історії. Тому з одного боку, не віриться, що стосунки начальник-підлеглий залишались абсолютно однаковими у всіх трьох “точках”. А з іншого неочікувано, чому раптом країни почали запускати ядерні ракети одна по одній 一 не було передано нагнітання обстановки до стану кризи. Загалом, я отримала певне задоволення від цього твору. Хай навіть і доводилось регламентувати кількість прочитаного за день: тут не такий текст, що ковтається десятками сторінок, дуже легко відкласти книгу 一 а мені не хотілося розтягувати читання на довго. Була низка етично-філософських питань, що спонукала до роздумів. І врешті було викликано сильні емоцій, хай переважно важкі. Тож, книга класна, але до неї треба підходити у специфічному настрої. ПРО ВИДАННЯ: Воно виглядає стрьомно. Моїм першим бажанням після отримання книги було якось її повернути. Обкладинка бліда (не така яскрава, як на прев’ю), збільшений формат видання 一 було враження, наче я прийшла в кіоск преси і попросила найбільш некрасивий блокнот А4. А ще всередині ілюстрації, як привіт з 80-х 一 вони відлякують. Якби я орієнтувалась виключно на оформлення, то не придбала б цю книгу. Втім, маю визнати, що шрифт комфортний для читання. В процесі я звикла до цієї книги (а стрьомні ілюстрації хутчіш прогортувала).