Я пам’ятаю, як ми вчили цей твір у школі. Він мені й тоді дуже сподобався, але я вирішила до нього знову повернутись. Це є відома повість хорошого українського письменника Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я». Досить цікавий та смішний сюжет. Я радила усім знайомим, і більшості справді сподобалося. Щодо героїв твору - то мені дуже сподобались саме жінки-персонажки, бо у них у всіх дуже цікаві характери. Кайдашиха – дуже яскрава та сварлива жіночка, Мотря – норовлива, у якої й справді «серце з перцем» і яка тримає в страху чи не всю родину, а Мелашка – мила та тиха. Загалом, “Кайдашева сім’я” досить захоплива та, в дечому, реалістична повість. Хоча твір й написаний 1878-го року, питання, які були підняті в книзі, є актуальними й досі.

Іван Нечуй-Левицький майстерно змалював для нащадків пореформений час в Україні, коли зміна віками усталених порядків і традицій призвела до руйнування родинних взаємин, до повсякчасного виникнення конфліктів і чварів, тим трагічніших, чим дріб'язковішими вони видаються. Народжені до великого й прекрасного люди зводяться на пси воюванням за межу, за невиметене сміття, за розбите горнятко, за видзьобані курми огірки, за обнесені дітьми грушки, за потовчений город чи поруйнований паркан. Два сини одних і тих самих батьків виявляють протилежні риси характерів, а відтак - обирають до подружжя зовсім різних дівчат. Відмінно складаються й родинні взаємини свекрухи з двома молодими невістками: хтось відповідатиме на улесливість - улесливістю, на хитрощі - хитрощами й майстерною повсякденною акторською грою, а хтось натомість прагнутиме щиро працювати й догоджати, щоби заслужити як не подяку, то хоча би схвальний погляд чи ласкаве слово; хтось здійматиме бучу й колотнечу, а хтось від того обтяжливого домашнього шарварку утікатиме стрімголов аж до самого Києва, без бажання повертатися, хоча й із тугою за коханим чоловіком. Цікаво, що класичний літературний твір про соціально-історичні події, що давно минули, не втрачає своєї актуальності й до сьогодні. Не так давно твір було досить вдало екранізовано у формі серіалу, а приголомшливою новиною літа-2020 стало повідомлення про літературний переклад "Кайдашевої сім'ї" турецькою мовою. Що ж, цілком імовірно, що наступними переосмислювати повість Нечуя-Левицького візьмуться турецькі кіносценаристи й кінорежисери!

Читала двічі. Перший раз - у школі. На той час твір сподобався: детальне відображення життя українського села, дотепні персонажі. Друге читання вже в зрілому віці такого задоволення не принесло. Селяни тут змальовані як якісь дріб'язкові, ліниві, не дуже розумні істоти. Протягом всієї книги складалося враження, що знаходишся у сучасному музеї з штучною ляльковою інсталяцією українського життя і традицій *** сторіччя. Якщо зосередитись на змісті в частині родинних відносин, то тут вже краще. Залежність вже дорослих дітей і їх сімей від батьків у сучасному світ може викликати подив. Ставлення свекрухи до невістки, намагання поставити сина перед вибором, відносини між сім'ями синів, яка закінчилася епічною битвою за яблуню. Кожен з персонажів окремо є гарною людиною (практично без вад), але коли вони збираються разом, це призводить до катастрофічних наслідків. З плюсів оповідання - написано легко і цікаво, без іноді обтяжливих відступів. І у когось книга викликає сміх, у мене хвилювання, а часом, і образу, але точно не залишає байдужим.