«Село в безодні» Ігоря Качуровського - це узагальнений образ українського села 1920-1930-х років, до краю зубожілого внаслідок сталінської колективізації й розкуркулення, знекровленого штучним Голодомором, а водночас - це спогад про конкретне село Крути на Чернігівщині, рідне село поетової матері, де під час війни, у короткій перерві поміж двома періодами вигнання - курським та австрійським - автор почув від своїх земляків моторошну розповідь про невинних жертв совєтської влади.

Вдягаючи ці макабричні сюжети в шати красного слова, Качуровський ще раз засвідчує свою відданість вишуканим стильовим принципам київської неоклясичної школи, досягаючи сливе візіонарної конкретики образного ряду.

Поема супроводжується передмовою Івана Дзюби та післямовою автора - «Генеральна реконструкція українського села в роки 1929-1933», - де про голодомор і розкуркулення оповідається вже не мовою художніх образів, а мовою фактів і цифр.