Починаючи читати я мала великі на книгу, адже автор - достатньо відома людина, але "Янголятко" стало для мене розчаруванням. Сюжет, ніби-то багатообіцяючий: головна героїня, яка раніше знаходилась під тиском своєї родини та нареченого, нарешті вирішує будувати своє власне життя, стати незалежною та зробити крок на зустріч до себе. Але, насправді, стиль у якому написана книга мені зовсім не сподобався - занадто простий, і ще й чомусь автор вирішила додати якомога більше не найприємніших подробиць які я воліла б не бачити у літературних творах. Те, як це написано, не викликає бажання продовжувати читання. До того ж, сюжет виявився надзвичайно прісним, він не відповідає анотації, у книзі зовсім нічого не відбувається. Герої книги не допрацьовані до кінця, вони нудні, їм не хочеться вірити, таке відчуття ніби автор намагалась їх розкрити, але вирішила цього не робити. Загалом, мені книга не сподобалась та не захопила. Не раджу витрачати на неї свій час.

Роман ,,Ті,що співають у тернії,, цієї авторки мене підкорив абсолютно, тому ані дрібки не сумнівалася, чи читати якусь іншу книгу Мак-Калоу. Але... подальше знайомство якось не склалося, бо ,,Янголятко,, мене відверто розчарувало, хоча початок книги здався багатообіцяючим. Молода дівчина Гаррієт Перселл отримала роботу рентгенолога в великій клініці. Власний заробіток та нові знайомства спонукали дівчину переїхати від батьків на окрему квартиру і вступити в самостійне життя. А там далі закрутилося і понеслося - розрив з нареченим, який не схвалював такого вчинку, близьке спілкування з ексцентричними жителями Будинку, куди переїхала Гаррієт, коханці та інтрижки на роботі і т.д., а ще нездорова любов до німої дівчинки Фло. Спочатку головна героїня мені дуже подобалася, але в міру просування по сторінках постійно непокоїла думка - не вірю. Деякі вчинки дівчини не лізли ні в які ворота. Закінчення то й взагалі ошелешило... та й питання залишилось - до чого тут Янголятко (я б сказала, що дитина в книзі відігравала якусь другорядну роль). Одним словом - не зачепило.

Книга написана в виде дневника. Харриет младшая дочь в большой семье. И вот она устраивается на работу в больницу. Новая работа дает ей толчок в жизни - она решает бросить своего жениха (который ей уже порядком надоел) и решает жить вместе с коллегой Пеппи. И что же? Это все что было интересного в данном откровенно слабеньком романе. Почему героиня ни с того ни с сего бросается в феминизм? Зачем мне. как читателя, столько любовных подробностей в различных вариациях? Сначала Харриет была паинькой, но стоило ей переехать, как девушка пустилась во все тяжкие. Для меня эта книга совершенно аморальная, пошлая, гротескная. Но, какие яркие и колоритные персонажи! Сильные волевые женщины, становление которых показано в развитии и становлении. Яркие колоритные мужчины - пожалуй, персонажи это все что было хорошего в этом странном, неоднозначном романе. Мне не понравилось. Совершенно поэтому советовать не могу, просто роман откровенно не мой - слишком много затронуто моих личных табу в литературе.