Книга невелика, поділена на маленькі розділи, тому не втомлює. Головна героїня ностальгує за колишнім комуністичним часом, згадує минуле, не змогла адаптуватися, реалізувати себе тоді, коли комунізм і соціалізм були повалені. Ідеться про все... Як не хотілося лишатися в селі, а тільки на поверх до міста, про стосунки між членами родини, про хабарництво, розкрадання, приїзди начальників, яким влаштовували постановки-зустрічі, відносини між колегами(стукачем може бути той, на кого найменше думаєш). І все це написано в легкій реалістичній формі, так що "дійде"будь-кому ,про що йдеться. Тому читайте всі незалежно скільки вам років, і давайте читати отим бабусям, які хочуть в СРСР. Таких жіночок пів -України.

Книга румунського письменника Дана Лунгу від якої я залишилась в захваті, жаль тільки що невеличка по змісту, бо хотілось почитати більше. Події відбуваються десь 10 років після повалення режиму Ніколає Чаушеску. Мабуть більшості відомо, що це був румунський ''вождь'', якого разом з дружиною Єленою розстріляли за вироком воєнного трибуналу на саме Різдво, 25 грудня 1989 року, сам же вирок ухвалився за годину, а страту фотографували, знімали, а потім транслювали по національному телебаченню. Але як то завжди буває, є люди, які до сих пір плачуть за комуністичним режимом. Такою є й наша головня героїня - пенсіонерка Емілія Апостоє. Вона ностальгує за часами, коли ''все було добре'', не так як зараз, при капіталістах. Дочка Емілії емігрувала в Канаду, приймає участь в житті румунської діаспори і коли в Румунії підходить час виборів закликає матір не голосувати за комуністів. Маленька дискусія з дочкою повертає Емілію в часи її молодості і пенсіонерка з ностальгією починає пригадувати такий милий її душі режим. Коли ковбаса коштувала копійки (ну то пусте, що її ніколи не було на прилавках), коли можна було поїхати у відпустку по Румунії (не випускають закордон? нічого, не треба нам тих закордонів) і т.д. Одним словом, набір стандартних причин про те як за комуністів було добре. Ті реалії настільки ''наші'', що якщо замінити Драгошів на Іванів та чорби на борщі, то ви і не помітите, що читаєте про різні країни. Наскільки життя людей в часи комунізму було схоже.В принципі менталітет теж не дуже різниться. Ми повертаємось в минуле Емілії, а в теперішньому часі пенсіонерка намагається зрозуміти, чому її друзі, сусіди та колишні колеги по роботі не згадують ті часи з таким же захопленням як вона. Чому теперішні румунські діти на вулиці вживають вираз ''ну ти й комуніст'', як щось образливе, чому дочка Аліса не пригадує своє щасливе дитинство і дорікає матері за її любов до ''народної влади''. Емілія старається знайти собі виправдання і зрозуміти, у чому ж вона неправа. Між теперішнім та минулим пенсіонерки, автор вклинює трагікомічні історії про такого собі дядька Ніколає. Найбільш мені сподобалась одна про те, як Чаушеску з Єленою згори в літаку до Єгипту (за чоботами з крокодилової шкіри) сперечаються, як у них в Румунії мальовничо та довго в'ються річки та дороги. І тільки пілот роз'яснює, що то ні одне, ні друге. То черги в магазини за їжею. Українцям ця книга також буде близька. Гарний переклад від носія української та румунської мов. Давно вже не зустрічала слів ''тета'' та ''вуйна''. З цими словами трохи й сама, як і героїня, повернулась в дитинство, не комуністичне :) Книжечку рекомендую, її спокійно можна за вечір прочитати.

Это легкая ироничная книга, в которой главная героиня вспоминает свое прошлое, сопоставляет его с настоящим и пытается осмыслить его с учетом современных условий жизни и ее опыта. Главная героиня Эмилия Апостое прошла непростой путь: она родилась в бедной крестьянской семье и всеми силами пыталась уехать в город; поступив в техникум, ее мечта осуществляется. В городе она вышла замуж за Цуку, родила дочь Алису и нашла работу в мастерской, которая имела зарубежные заказы, поэтому в деньгах и дефиците Эмилия ни была ограничена. Большая часть жизни главной героини пришлась на период правления коммунистической партии в Румынии. Но со временем жизнь менялась: революция 1989 г. изменила политическое устройство страны и обострила социально-экономические условия жизни людей, что привело к закрытию мастерской и предприятия, где работала Эмилия, а ее дочь Алиса не хотела жить в Румынии, поэтому переехала в Канаду. Воспоминания о прежней жизни и созерцания современных (непростых для Эмилии) реалий стали причиной ее поддержки коммунистической партии на новых выборах, из-за чего она неоднократно спорила с дочерью. Воспоминаниям прошлого и переосмыслению жизненных ценностей и посвящена книга. Мне показалось, что Эмилия не столько поддерживала коммунистическую партию, сколько глубоко ностальгировала за молодостью и прошлым, в котором она действительно была счастлива. Она достигла всего, о чем мечтала в детстве, имела хорошую работу, счастливую семью и много верных и веселых друзей – и воспоминания об этом делали ее счастливее. Именно за этим она бесконечно скучала и без надежды хотела вернуть. Книга написана живо и с иронией. В тексте встречается много шуток и ситуаций, высмеивающих жизнь в стране до 1989 г. (о дефиците, блате и др.). Некоторые из них – «в точку», но некоторые - анекдоты с бородой, которые я слышала еще лет 20 назад. В общем, книга понравилась, читалась быстро и не тяжело.