Перша частина спогадів відомого українського мовознавця Юрія Шереха-Шевельова цікава глибоким зануренням в українське культурне життя радянського Харкова. Автор висловлює свою думку на всі тогочасні прем'єри в театрі, опері, кіно. Левову частку спогадів він приділяє легендарному театрові Березіль і його не менш легендарному режисерові Лесю Курбасу. Радянська влада не довго дала творити геніальному митцеві. На думку Шереха-Шевельова,мовне питання для радянської влади було ключовим. Спочатку була проведена політика показової українізації, яка швидко закінчилася і почалося повне зросійщення України. Автор усюди чув російську мову. Російська мова була мовою панів, українська- селюків. Також в книзі багато сторінок займають репресії. Пазурі системи були страшні не тільки тим, що вони нищили людей, а й тим, що, ширячи систему сексотства, вони отруювали стосунки між людьми. НКВД дісталося й до Шевельова через книжку Грушевського, але його врятував початок Другої світової. З теплотою згадано простого німецького солдата, який порятував, сховавши у вагоні. Опинившись серед двох тоталітарних режимів, автор не втрачає людяності й любові до рідної землі. Йому як науковцю дуже шкода втраченої бібліотеки, проте він з оптимізмом дивиться у майбутнє і навіть в еміграції мріє про незалежну Україну. .