"Іствікські відьми" - це книжка для жінок 30+, які мають багато еротичних фантазій і мріють реалізувати їх на практиці. Тільки жінка цього віку зможе зрозуміти поведінку трьох головних героїнь, які жорстоко розправилися зі своїми чоловіками й стали вдовами. Причому непростими вдовами, а жінками, що геть не нудьгують за своїми колишніми, а ведуть невпорядковане статеве життя, часто з тими самими чоловіками. Зі стрічкою у книзі спільного не так багато: швидше загальний образ та імена героїв, та й навіть зовні Шер геть не схожа з літературним описом Александри. У романі достатньо лайливих слівців, порноописів й еротичних натяків. Місцями це читати цікаво, чимось навіть нагадує "50 відтінків", але наприкінці книги вже надміру. Розчарувала кінцівка, в якій Дерріл постає геть не любителем жінок. Інколи в сюжеті з"являється повна нісенітниця, складається враження, що зрілий Апдайк із сумом згадує часи своєї чоловічої молодості. Особисто я була розчарована змістом книги. Скажу так: її слід просто читати, не прагнучи знайти в ній якийсь філософський підтекст. Це просто фантазія геніального письменника, із, безумовно, інтелектуальною прозою, яку не кожен зрозуміє; Апдайк захотів погратися, і йому це вдалося.

А мені не сподобалось! Книга спокусила мене гарною обкладинкою (величезний плюс видавництву за оформлення), містичною анотацією і непоганим стилем автора (в магазині відкрила якусь сторінку, почитала, можна брати). Але от з сюжетом - взагалі біда. Анотація не відповідає дійсності! Чоловік навчає жінок не магії, а сексу. Брудному і збоченому, на мою скромну думку. У книзі надто багато натуралізму, надто багато фізіології, того ж самого сексу (до речі, я б поставила на обкладинці позначку +18). Магії було мало! Містики не було взагалі! Сюжет провисав, жодного сенсу я там не побачила. Взагалі, книга якась як на мене груба, неприємна. Десь чула, що цей роман феміністичний. Типу, жінкам не потрібні чоловіки, вони сильні, можуть за себе постояти і т.д. Якщо це фемінізм - то якийсь він стереотипний, я вам скажу. Я рідко кидаю книги недочитаними, але тут дуже хотілося кинути книгу у вікно і не витрачати свого часу. Дочитала лише тому, що обсяг невеликий. І то, жалкую. Кінець не врятував мого враження. Нікому не раджу.

Книгу американського письменника Джона Апдайка я більше вимучила, аніж дочитала. Декілька разів хотіла закинути її читати, але переборола себе і дочитала. Враження не однозначні. Колись давно я бачила екранізацію цього роману і, на диво, вона мені подобається більше аніж першоджерело, тобто книга. Я очікувала від читання якоїсь містики, відьомства, чаклунства. А отримала нудне чтиво. Навіть не знаю, що мені не сподобалося. А мені було занадто нудно. Герої якісь в’ялі, не активні. Обережно, можуть бути спойлери! Анотація роману подає таку гарну картинку про трьох подруг відьом, яких зачарував таємничий незнайомець, що оселився у містичному домі у невеликому містечку Іствік. І коли відьми з ним познайомляться, то таємничий незнайомець захоче зникнути від чаклунок, проте вони вміють мститися. Натомість, в книзі я побачила тільки постійне скиглення трьох відьом, їхні недолугі чари та й сама помста ображених жінок більше схожа на казочку для дітей. Я часто порівнювала книгу із екранізацією. І у книзі я зовсім не бачила того Джека Ніколсона, дикого, з таємничий і хитрим вогником у очах, якого я так хотіла поближче побачити, проте його там не було. Тому для мене книга набагато слабша за знамениту екранізацію.