"Історія, варта цілого яблуневого саду" - дебютний роман сучасного українського письменника Максима Дупешка. Насамперед ця книга привабила мене своєю назвою. Дуже вже хотілося познайомитися з історією, вартою цілого яблуневого саду. А коли цього року я вперше побувала в Чернівцях, сумніви на користь прочитання розвіялися остаточно. Головним героєм цієї книги є Павел Бачинський, який, бувши п'ятнадцятирічним підлітком, закохався в молоду дівчину на ім'я Дора Капман. Через кілька років, коли дівчина повернулася з навчання в європейських університетах, вони почали зустрічатися. Проте на заваді особистому щастю стали Друга світова війна, встановлення радянської влади в місті, а потім - нацистський окупаційний режим. Цікаво, що, попри різноманітні драматичні події в житті своєї родини та рідного міста, Павел відмовляється "бути, які всі" - брати до рук зброю. Тому в цій історії, таки вартій цілого яблуневого саду, Павел виступає швидше об'єктом, а не суб'єктом. Спогади Павела Бачинського перемежовуються зі щоденниковими записами його матері Марії. Ще одним, можливо найважливішим, героєм книги є самі Чернівці, на прикладі історії якого автор розкриває історію мало не всієї Східної Європи упродовж двадцятого століття. Цьому місту вдалося відродитися, мов Фенікс з попелу, та відновити власну велич, яку намагалися зруйнувати тоталітарні режими.

В этой книге описывается судьба человека, чья жизнь пришлась почти на все ХХ столетие (по крайней мере, на его самую сложную часть) и который, как и многие другие люди, оказался под огромным катастрофическим влиянием Второй мировой войны, неоднократной смены власти в городе (действие романа происходит преимущественно в Черновцах) и был вынужден выживать в разных условиях. Павел родился в семье, где переплетались разные национальности (немцы, украинцы, поляки и др.), и он, как и его родители, был открыт общению с разными людьми. Влюбившись в молодую девушку Дору (еврейку по национальности), Павел ждал ее возвращения долгих пять лет и постепенно завоевал ее расположение. Но молодым людям помешала война, которая разлучила их. Павел боролся за свою любовь, но Дора исчезла без следа. Но однажды, почти 50 лет спустя, когда раны войны и разрушенной любви практически зажили, история Павла получает продолжение. Очень сложно читать о человеческих судьбах, не сложившихся из-за войны, потому что понимаешь, что все могло сложиться иначе. Сам Павел задумывался об этом и был уверен, что войны можно было избежать, что обычным людям она была не нужна. В целом, история интересная, немного медленная в изложении, переплетенная с размышлениями главного героя о справедливости и хитросплетениях судьбы, любви и человеческих взаимоотношениях.

Якщо одного (не)звичайного дня тобі зустрінеться (не)звичайна людина, не ігноруй її, не втікай від неї, не уникай розмови з нею і погляду очі-в-очі, раптом це твоя "історія, варта цілого яблуневого саду". Коли я вперше тримала в руках цю книгу, вона зачепила мене своєю обкладинкою, та, прочитавши анотацію, я відсунула її вбік і обрала іншу. Оце ж дурепа була! Але так і мало бути, тепер я змогла оцінити повною мірою усю красу, непересічність, глибину даного твору. Мені важко зібрати до купи свої емоції та враження. Перш за все, книга стала ще одним болючим ударом по моїх знаннях і дитячих уявленнях. Я, хоч і молода, та пожити встигла за часів СРСР, і вчилася на підручниках того часу. І так сталося, що кожен рік, кожна нова книга, яка описує час існування цієї, дякувати Богу, розваленої вже держави, руйнує світ, який все одно сидить десь там глибоко в душі чи серці, світ, виплеканий дитячими відчуттями, світ, у якому радянська армія геть усіх рятувала й визволяла і їй дуже раділи. І я ніби звикла вже, що брехня була усюди і у всьому, щоразу болісно сприймаю, коли з тієї стіни дитячої віри вибивають ще один камінець. Мене лякає атмосфера суцільної брехні, у якій я росла! Та досить про особисті страхи. Книга неймовірна. Вона про Чернівці, історію однієї родини та одного кохання. Та на фоні ось такої маленької, здавалося б, краплинки у морі інших історій, Maxym Dupeshko зумів показати цілу історичну епоху. Зроблено це легко, просто, проникливо, щиро й буденно. Тут немає пафосу (принаймні, я його не відчула), немає надмірної трагічної, тут швидше йде констатація фактів з емоційними переживаннями героїв. Саме емоційний спектр книги дуже широкий. І правдивий. Реалістичний. Інколи аж до мурашок шкірою. Цікавою є структура книги - записи в щоденниках, листи, оповіді Павла Бачинського, рефлексії ліричного героя. І все це з постійним перескакуванням з 1915 у 1935, з 2014 у 1941 і так далі. Та ось ці часові переміщення зовсім не заплутують читача. Вони зроблені просто філігранно і дають змогу краще охопити і повною мірою відчути на собі ось ту "історію, варту цілого яблуневого саду". Історії міста є домінуючою і в той же час тлом для розгортання іншої історії - кохання Павла та Дори. Перший має серед своїх предків німців, поляків, українців, австрійців, друга - лише євреїв. І кохання їхнє припало на Другу світову війну. Тепер можна сказати, яку книгу я обрала прочитати замість "Історія, варта цілого яблуневого саду". Це було "Сливове дерево" Еллен Марі Вайсман. 500 сторінок ні про що, які на фоні 159 книги Максима Дупешко - повний провал. Ось так треба писати про війну і про євреїв для українського читача! І не лише про них, а й про усе інше. Книга варта уваги і прочитання. Вона одна з найкращих, прочитаних мною цього року. Рекомендую!!!