В своїй роботі відомий історик Дмитро Багалій в першу чергу визначає географічні та культурно-історичні межі Слобідської України. Територія цього регіону охоплює сучасні Сумську, Харківську, частково Луганську області сучасної України та Воронезьку і Курську області Росії. Автор наголошує на тому, що особливості сучасного розвитку цього регіону закладені в історичному минулому. Тому книга «Історія Слобідської України» представляє собою ґрунтовну працю з дослідження історичних особливостей регіону, починаючи з давніх часів і до початку ХХ століття. В першу чергу автор зазначає, що розвиток Слобідської України було зумовлено прикордонним розташуванням регіону. Ця особливість не сприяла утворенню значних людських поселень, адже завжди була загроза вторгнення ворожих племен та відповідно руйнування поселень. Тому в переважній більшості поселення Слобідської України представляли собою оборонні споруди. Крім того значні території залишалися фактично незаселеними постійним населенням. Після того, як територія сучасної Слобідської України перестала бути прикордонною, починається етап поступового її заселення. Для того, щоб прискорити цей процес офіційна влада створювала особливі умови для переселенців, таким чином власне і виникла в сучасному розуміння Слобідська Україна, як поселення вільних селян. Звичайно в першу чергу книга зацікавить професійних істориків, однак завдяки великій кількості фактичного матеріалу книгу буде цікаво прочитати і більш широкій читацькій аудиторії.

Книга Дмитра Багалія "Історія Слобідської України" розповідає широкому загалу читачів історію цього історико-географічного краю зі стародавніх часів до початку ХХ століття. Слобідська Україна це історичний регіон на Сході України, що на заході межував з Гетьманщиною, на півдні з Запоріжжям і Кримським ханством, на сході з Доном, а на півночі з Московщиною. Заселення цієї території почалося за часів палеоліту, саме цим історичним періодом датуються перші людські поселення. За часів Київської Русі землі Слобожанщини населяли східнослов'янські племена сіверян. Межуючі зі степом землі постійно зазнавали нападів кочовиків, а з ХІІІ століття тут закріпилася Золота Орда. Після битви на Синіх Водах у 1362 році територія Слобожанщини відходить до Литви. В подальшому особливості історичного розвитку регіону визначалося його прикордонним становищем між Річчю Посполитою та Московією, в решті спочатку східна частина, а потім і вся Слобожанщина відійшла до Московії. Ще одним чинником, що визначав розвиток Слобожанщини були регулярні походи цією територією кримських татар на Московію. Тому на Слобожанщині будуються московські оборонні лінії і водночас існую постійний приток втікачів від польського гноблення з інших українських територій. До правління в Російській державі Катерини ІІ Слобідська Україна зберігала елементи автономії, ставши звичайною російською губернією.