Вона звикла бути за ним. Він зірка, вона його тінь. Він відомий письменник, вона його непомітна дружина. Для всього світу, але не для нього. Для Скота Лізі була порятунком. Світлом в повній темряві, що сповнена жахіть. *** "Історія Лізі" знайомить нас з неймовірно сильним жіночим персонажем. Після смерті чоловіка, вона намагалася заблокувати власні спогади, аби поховати всі жахи її чоловіка разом з ним. Звичайна дівчинка, що виросла на фермі. Дівчина, що закохалася та вийшла заміж за молодого письменника. Дружина, що не покинула чоловіка, навіть коли дізналася, що він нащадний божевільний. Вдова, що досі не може повірити у смерть чоловіка. Жертва його божевільних фанатів. Й жінка, що має стальні нерви, аби позбутися всіх небажаних монстрів у своєму житті. *** Не дивлячись на назву, книга все ж таки історія не самої Лізі, скоріше це історія "Для Лізі". Історія її чоловіка, про його шалене дитинство, про його біль та страх, про те, з чого він черпав сюжети для своїх бестселерів. Початок книги здається трохи затягнутим й відверто нуднуватим. Лише з 200 сторінки починається певна динаміка й з'являються відповіді на конкретні питання. Не можу рекомендувати цю книгу для знайомства з автором. Однозначно ні. Але якщо ви вже фанат самого Кінга, його довгих та філософських роздумів, читайте однозначно. Це чудова історія й вона не залишить вас байдужими.

«Історія Лізі» - насправді сповнена суму й трагедії історія жінки, яка втратила коханого чоловіка – талановитого письменника. Втрата була такою великою й болючою, що й два роки по тому Лізі не може остаточно прийти до тями, приборкати спогади, дати лад думкам і чоловіковим речам. Роман починається якраз тим, що Лізі, намагаючись розібрати папери й книжки чоловіка, поринає в спогади про замах на її Скота. Вона врятувала його від загибелі в той раз, але коли ж і з якої причини письменник пішов із життя? Спогади про замах, небезхмарне подружнє життя, жахливі історії про чоловікове дитинство, дивовижні історії про інший вимір (чи інший світ, водночас чарівний і загрозливий) переплітаються з не менш жахливим теперішнім - протистоянням Лізі й маніяка, який полює за творчим спадком її чоловіка, але паперами навряд чи обмежиться. Скот був складною людиною, і тільки така любляча й віддана дружина, як Лізі, змогла сприйняти й прийняти його таким, яким він був, і тільки їй він зміг довірити всю правду про своє життя. Присвячений дружині Табіті роман «Історія Лізі» - один з найбільш особистих і потужних творів Кінга, сповнений роздумів про джерела творчості, спокуси божевілля й таємну мову кохання.

«Історію Лізі», бачила, і хвалили, і сварили, тому було цікаво знайомитись із цим твором Кінга особливо - скласти своє враження. Мені вона була…рівною. Не можу сказати, що в захваті, але й «Не сподобалась» не скажу. Важкість «Історії Лізі», мабуть, у двох причинах. Перша - похмурість розповіді. Вона якась…темна. Жінка, що два роки тому втратила чоловіка - відомого письменника - і тільки зараз намагається розібрати його речі, які змушують її повертатись в минуле і згадувати те, чого вона пам’ятати не хотіла б - а мозок блокував роками. Ну, тепер на поверхню вилізе все. Друга - подекуди оповідь може здатись плутаною, бо тут сьогодення змішується з минулим, причому не завжди хронологічно послідовним минулим. Це ніби клаптики паперу, які Кінг нанизує на спис один за одним, хапаючи їх просто звідусюди та не турбуючись про вибудувану оповідь. Втім, може, в цьому й задум. Думки в головах людей також навряд можна назвати дуже послідовними чи зв’язними - так і мозок Лізі підкидає їй один спогад за іншим, і ці подорожі минулим вплітаються в її сьогодення та впливають на нього. Це не та історія, яку я захочу перечитувати. Але рада, що познайомилась із нею та пройшла мороком спогадів Лізі. Пройшла з нею дорогою, в кінці якої, мабуть, вона відчула себе собою - не дружиною відомого автора, що завжди поза ним, а першою скрипкою, сильною, цілісною, самодостатньою.