Перший переклад на українську мову пам'ятки латиномовної історіографії раннього нового часу отця єзуїта, доктора теології і професора віленської академії Альберта Віюка Кояловича (1609 — 1677) «Історія Литви», частина друга — Historiae Lituanae pars altera…
Твір є другою частиною капітальної праці автора і висвітлює у деталях головні події двох століть буремної історії Великого князівства Литовського, коли ця держава пережила розквіт своєї потуги: від князювання Скиргайла Ольгердовича 1387 року до об'єднання в одну державу з Польщею і смерті короля Сигізмунда Августа 1572 р. В характерній для свого часу манері автор викладає по роках перипетії боротьби претендентів на великокняжий стіл, описує шляхетські сейми і складні стосунки з сусідніми державами, а також не оминає увагою події місцевого життя в Руських землях держави: на Сіверщині, Поділлі, Волині та Київщині і в Білій Русі. Мотивацію вчинків головних діячів, зображених на сторінках цієї історії, опрацьовано автором добросовісно, хоча і не надто оригінально. Численні війни з хрестоносцями, татарами і московитами складають істотну частину праці. Дуже докладно висвітлені дипломатичні зносини з московськими князями.
Переклад з латини на українську виконано за антверпенським виданням 1669 року. В кінці книги є іменний покажчик.