Книга непогана. Але не можу сказати що мене вона захопила. Місцями було навіть нудновато . Це не перше моє знайомство з Агатою Крісті. Наприклад книга "Вбивство в північному експресі" мені сподобалася більше.

І не лишилось жодного - Агата Крісті. Загалом я дуже упереджено ставилась до королеви детективу. Моє знайомство з Марпл та Пуаро не можна назвати дуже вдалим, тому я мало, що читала з її творчого доробку. Але так як я дуже люблю герметичні детективи та літературу 30-40-х років, то все ж таки наважилась взяти до прочитання цей твір. І я в жодному разі не пошкодувала. Він прекрасний. Інтелектуальний. Продуманий. Цікавий. Єдине, що мені кидається в очі - люди тоді не були такими знервованими як зараз. Навіть в таких обставинах і під загрозою смерті вони всі залишались на диво розважливими. До речі, вбивцю я вгадала але як це все сталось не зрозуміла до самого кінця. Солдатський острів місце яке переходить від одного ексцентричного власника до іншого. Тому останній його власник обростає легендами і чутками, що додає антуражу цьому місцю в очах людей. Тому 8 зовсім незнайомих між собою людей, що їдуть в гості до маєтку не дивують місцевих жителів, які бачили і не такі компанії. Проте коли вони починають між собою знайомитись то виявляється, що запросили їх, почасти, зовсім різні люди. До того ж власники так і не зявляються зате вмикається грамофон з якого лунає суворий голос, що зачитує страшні звинувачення для гостей. Звинувачення в убивствах які в звичайному суді до вирока не доведуть ніяк. Хто цей божевільний, що одночасно і суддя і прокурор і кат?

Книга 11/10. Десятеро різних людей збираються на одному острові за запрошеннями різного роду: як професійними, так і особистими. Люди ці мають складні характери і цікаві долі. За кожним з них цікаво спостерігати. І хочеться розгадати загадку, що є в житті кожного з них. Та перебування компанії на острові починається з жахливої сцени: вмикається платівка і холодний безжальний голос висуває кожному з присутніх обвинувачення у вбивстві. А потім герої починають гинути один за одним відповідно до дивної лічилки, що розвішена будинком. Завданням героїв стає з’ясувати, чи дійсно вони оточені вбивцями, замислитись над власною провиною і бути дуже уважними і обережними. Тому що маніяка-вбивцю, який їх заманив у цю пастку, не знайдено, а для кожного з них підготовлено особливий жахливий кінець. Я з дитинства є палкою шанувальницею Дами Агати. І з цією нереально цікавою історію познайомилась у кіно. Передивлялась безліч разів. І завжди любила. Хоча інтрига давно у минулому. Так і сформувались мої критерії оцінювання детективів. Якщо він захоплює, коли ти вже знаєш, хто вбивця, це – найкращий детектив. І книгу я чекала з великим нетерпінням. Щойно вона з’явилася на полицях магазинів, вона опинилася і в мене. І з читанням не затягувала. І знала, звісно, хто вбивця. Та книга не розчарувала. Вона таки принесла мені кілька сюрпризів, безліч цікавого і дуже багато задоволення. Головна різниця між книгою і радянським фільмом – це характеристики особи вбивці і мотивація цього героя. Також в книзі поліція у цікавий спосіб з’ясовує правду. Моя найбільша складність в цьому творі – я погано відрізняю Лмбарда і Блора. Дуже вони схожі, тому об’єднуються мені в одне ціле. В книзі можна знайти не один і не два висновки – моралі. Для мене вона про важливість маленьких вчинків. Про те, як вони можуть вплинути на життя людей навколо. Про відповідальність. Проте, незважаючи на психологічне наповнення, книга є дуже рухливою і легкою.