Марно не любити поезію. Тут діло коротке, ти або музикант і ритми слова для тебе, як вода для пустелі, її все мало, або ти художник і образ води кращий за воду. У Коробчука поезія не вода, вона ртуть, що всмоктується в тіло, біжить по венам, піднімає сердечний ритм, мохер по шкірі дибки, і з тебе сп'янілого викручує такі ж ртутні сльози. Якщо хтось думає, що поезія - це минуле, що рими залишилися тільки для реперів, то просто не читав якісних віршів. У Коробчука в збірці "Хвоя" саме такі: сучасні, ріжуть по живому, як акорди чеканять свій ритм і емоційно просто вражають. Як пояснити чому вона проститутка? А як виглядає війна? Чому справедливість така несправедлива? І коли гроші стали мірою, що зміряла все? "Хвоя" впишеться між чашкою чаю, пледом і осінню, це дуже особлива книга. Як і будь-яку поезію, її складно проковтнути за раз, та й не потрібно. Ви будете до неї повертатися, як до цілющого джерела, в моменти, коли буде дуже фігово, щоб відчути саму суть болю, його центр, відсторонитися від нього і з легкістю відпустити. Адже емоційна складова віршів Коробчука вивертає душу і лікує водночас. І не хочеться заманювати читача літературним розбором його творів, усіх ще в школі вивертало від аналізів віршів, тож краще насолоджуватися красивою ліричною музикою. Поезію не образиш своєю байдужістю, вона все рівно проникне в серце.

Писать рецензии на книги поэзии - это довольно сложно. К тому же, я не так уж часто покупаю поэтические сборники, а читаю еще реже, чем покупаю. Но все таки в молодой украинской и вообще в поэзии, как таковой немного разбираюсь и вкус у меня сформировался не на ровном месте. Среди самых главных критериев мне важны: индивидуальность поэта, его независимый голос, наличие незаурядного воображения, разумеется яркая захватывающая образность, стилистическая гибкость, некоторое философское, или созерцательное направление. Коробчук, даже как поэт начинающий был достаточно сильный и в сборнике "Цілодобово" - Богдан Горобчук был самый слабый, Олег Коцарев немного повторялся, а Павло Коробчук был яркий и цельный. С тех пор он значительно вырос. "Хвоя" - это совершенно зрелая, взрослая вещь, пропитанная образами войны и вообще написанная человеком, познавшим разные грани жизни, человеком зрелым, серьезным и безусловно талантливым. Прекрасная лирика, современная и пробирающая до души, до мурашек. Не попса, а рок-баллада, или возможно даже симфония.