Обкладинка м'яка ще й з псевдосуперобкладинкою. Все як я не люблю. Однак дизайн непоганий. Папір нормальної якості. Переклад наче нічого, вичитано не найкращим чином, але нічого критичного, просто декілька пропущених помилок, але видно, що спелчеком таки пройшлися. Книга нам розповідає про молодого і надзвичайно талановитого вчителя, який настільки "добре" підготувався до свого уроку, що не зміг відповісти на очевидні запитання стосовно німецького суспільства у 1930+ роки. І ото прийшовши додому, він згадав про існування книжок і таки вирішив розібратися у питанні. Проте, схоже, нічого кращого вигадати не зміг як провести експеримент і заснувати свій власний гітлер'югенд. Загалом ця книга, це такий собі сферичний кінь у вакуумі. Я розумію, що автор хотів показати на прикладі як було влаштоване німецьке суспільство, чому так вийшло і таке інше, але це зроблено так недбало, що мені навіть складно пояснити. Починаючи поверхневими персонажами, що поводяться на рівні першокласників, і до наївного сюжету, де все відбувається саме так як задумано, не заважаючи на те, що світ так не працює. Саме тому я і називаю книгу сферичним конем у вакуумі. Але нехай, це можна списати на те, що книжка дитячо-підліткова і тому все спрощено, тут головне передати ідею і наочно показати спрощену модель. І хоча я погоджуся, що книжка написана легко і певно років 10 тому я би зовсім інакше поставився до неї, але не зараз. Чого тільки варті слова сказані вчителем. У всьому винна ОДНА ЛЮДИНА. І це ми говоримо не про трагедію, де загинуло кілька десятків людей. Ми говоримо про трагедію де загинули мільйони. Тож тільки цієї фрази мені було достатньо, аби книжка отримала штрафні бали. Далі пішли фрази про "вони не знали" і "в усьому винне керівництво". Найсмішніше, або найсумніше те, що я ледь не щодня бачу приблизно такі ж заяви від наших північних сусідів і буквально 5-10 хвилин спілкування вистачає, аби зрозуміти, все добре там знають, ба навіть більше, в тій чи іншій мірі підтримують своє "погане керівництво". Тож це ще мінус. Ну а вишенькою на торті стало те, що автор ще й поплутав фашизм із нацизмом декілька разів. Загалом якщо слабку історію я б ще міг пробачити, але не те, чого ця книга вчить читачів (особливо зважаючи на те, хто є цільовою авдиторією). Тож ні, не раджу.

Насамперед я вирішила замовити книгу через серію «Світовий бестселер рідною мовою» Що до книги. В одній з американських шкіл вчитель історії проводить експеримент. Гра у зразкову поведінку. Таким чином він хоче наочно показати учням природу нацизму. Спочатку все проходить добре. Підвищується успішність, покращується поведінка. В стінах школи зароджується учнівська організація «Хвиля». Але поступово ситуація виходить з під контролю... Об'єм книги не великий всього лиш 133 сторінки написаних легко і цікаво. До речі написана книга на реальних подіях. Отже, Сюжет: 5 з 5 Персонажі: 4 з 5 Мова: 5 з 5

Мені завжди подобалися книги, так чи інакше пов'язані з Другою світовою війною. А тому книга про те, як колись на практиці пояснювався факт, що одна з найжорстокіших ідеологій в історії світу майже повністю ґрунтувалася на, здавалося б, одній з найважливіших якостей для досягнення будь-якої мети - єдності - безперечно, цікавий задум. Тому спостерігати, як доброчинна концепція викривлюється і починає жити своїм життям, було вдвічі цікавіше. Тим паче, інтерес підігрівала впевненість, що все описане за винятком імен персонажів відбувалося насправді. Те, що спочатку почалося нібито як веселий експеримент, врешті набрало по-справжньому загрозливих обертів, а нова "дисциплінарна машина" перемолола майже всю школу, крім, мабуть, двох десятків осіб. Переклад виконаний доволі вправно: часом мені навіть траплялися українські слова-відповідники, про існування яких навіть я не знала, і це є окремою перевагою перекладача. Не підвело й оформлення книги - символіка, згадана в тексті й перекреслені обличчя як ніщо інше пасують для зображення суспільства, де стирається індивідуальність людини. Кінцівку ж інакше, як ефектною, назвати я не можу: геніальна ідея - майже миттєво припинити рух "Хвилі", яка вже вийшла з-під контролю організатора експерименту, але зробити це таким чином, щоб і школі, і не до кінця сформованій психіці підлітків було завдано якнайменше шкоди. Так, перечитуючи сторінки, на яких було описано демонстрацію величезного портрету Гітлера, мушу визнати, похолола навіть я: перед очима так і стояла величезна зала з купою людей... і в ній панує така тиша, що чутно, як муха пролетить. Мушу визнати, наприкінці я вже очікувала вибуху: гучний скандал, учнівські істерики мали б бути ще найкрашим. Проте письменник вразив мене знову - сцена розуміння учнями їхньої помилки виписана у навдивовижу спокійному ключі - просто встали та й повиходили. І одразу ж стало цікаво: а як свого часу відреагували на такий прийом реальні прототипи героїв цієї історії? Чи не прикрасив автор свою оповідь? Шкода, що цього я так і не змогла б дізнатися. Якщо і є, на що тут нарікати, то хіба тільки на обсяг твору. Мені здається, Тод Штрассер міг би й глибше зануритися в опис відчуттів тих, хто приєднався до "Хвилі" й тих, хто намагався триматися від новоутвореної організації подалі. Проте найсильнішим так і залишається переживання дівчини, яку через щиру прихильність до "Хвилі" мало не вдарив хлопець, а я б порадила, наприклад, звернути увагу на ситуацію з єврейським хлопчиком, якого побили, і до школи через це нагодився рабин.