Книга, яку береш в руки і не можеш заспокоїтись поки не дочитаєш. Книгу купила для сина 12 років, відгуків до неї не було а до безкоштовної доставки не вистачало однієї книги. Автор розповідає про стосунки в сім'ї, дружбу і про те, що рано чи пізно перед нами постає вибір і з'являються люди, які допомагають в боротьбі над собою. Краще було б прочитати разом із сином...але почавши читати я не витримала і дочитала до кінця) Читається дуже легко.

Книга мене настільки захопила, що я прочитав її за два дні. Персонажі живі, цікаві, майстерно прописані. Здебільшого, ця історія не стільки про хлопчика з фобією, скільки про безалаберних дорослих - ледь не всі жителі Каштанової вулиці мають психічні (а в наслідок чого і стосункові) проблеми: у Метью боязнь мікробів; Мелоді гуляє по цвинтарю; Джейк страждає від алергії на все; Дженкінс просто нарцис, який виставляє себе ідеалом - ідеальним сім'янином, ідеальним вчителем, ідеальним спортсменом, хоча в жодній з цих сфер таким не є; старий Чарльз звихнутий на порядку та контролі; Кейсі бісить присутність свого молодшого брата, в результаті чого двічі намагається його позбутися; Ніна так і вгрузла в своєму горі, і майже не виходила з хати; а про Салліванів я взагалі мовчу. Як завжди, в подібних історіях найдавнішими завжди є діти, незважаючи на якій їхні хвороби. Дорослі, як я вже казав, просто безалаберні - іншого слова, щоб описати дорослих персонажів цієї історії я не можу. Особливо мене вразили батьки головного героя - наскільки вони є аб'юзивними та токсичними, що, засліплені "ідеалом" сім'ї, просто знущаються зі своєї дитини. Відверто кажучи, через це кінець не змусив мене повністю повірити в нього. Так, очевидно, що Метью зможе вилікуватися та подружитися з сусідами, але те, що в нього раптом налагодились стосунки з батьками лише через те, що він розкрив їм причину своєї тривоги - виглядає не дуже реалістично, ба навіть якщо й так, то не перспективно. Їм абсолютно начхати (НА-ЧХА-ТИ!) на те, що їхня дитина хвора (це ж, курва, очевидно з його поведінки), але все одно примушують його до якихось дій ("пішли на пікнік", "поїхали в клініку", "пограймо в більярд") вважаючи, що його "вибрики" раптом зникнуть. Перепрошую, але це саме, що просити людину в інвалідному кріслі встати, та пробігтися кімнатою - неначе вони не усвідомлюють, що це крісло не просто так має коліщатка. Також присутня абсолютна байдужість до життя дитини - всі їхні дії спрямовані не для того, аби допомогти йому, а для створення картинки "ідеальної сім'ї" - це видно з того, як його мати безкінечно всім жаліться на те, що у неї не "нормальна" дитина, а батько взагалі настільки далекий від проблем власного сина, що його методи лікування просто лякають. Фраза Шейли "Ти руйнуєш нашу сім'ю", які вони викинула в бік сина, взагалі мені прибила до стільця. Пані, ви це кажете після того, як без згодити власного сина перевернули його кімнату вверх дном, відмовилися носити йому їжу та заборонили носити перчатки знаючи, що цього всього робити категорично не можна, і що це лише погіршить ситуацію! Саме тому я й не бачу перспектив у їхньому спільному житті. У цій історії спершу треба вилікувати батьків, а потім вже братися до дитини. Якби батьки були при тямі, то йому було б набагато легше проходити всі ці випробування, а так лише додають йому цегли в його неймовірно тяжкий віз, та ще й сунуть валики для фарби йому в колеса. Давно книжкові персонажі мене так не вибішували. Я з кожним розділом все чекав, доки вони знову не опиняться в кабінеті лікарки Родс, бо вона здавалася найадекватнішою дорослою особою в цій історії. Певно, Ліза Томпсон навмисне хотіла зробити цю парочку віддірваними від проблем їхнього сина, щоби поставити його в іще скрутніше становище, але в якийсь момент вона просто переборщила. Це можна було б виправити в кінці фразою про те, що пані Родс підлікувала і їх, але без цього у гепі-енд й не хочеться повністю вірити. Але, зважаючи на дуже цікавий сюжет та майстерність написання, рекомендую до прочитання. Якість обкладинки та паперу на висоті. Окрема дяка за переклад та ілюстрації - Лелів та Гудкова постаралися на славу.