Ця книга мені зайшла трошки тяжче, можливо тому, що вона писалася ще на початку кар'єри письменника Пратчетта ,і в ньогоще було такого досвіда в написанніфентезійних романів. Книги Пратчетта вважаються високою полицею епічних фентезійних романів, тому інколи людям тяжко дається ,чи якась книга чи цикл. А всеж таки в цьому романі йде продовження циклу "Рінсвінд" про пригоди Двоцвіту , Багажу та самого Ринсвінду. Автор знову сатирично висмією фентезійні кліше,якими були багаті популярні романи Дж. Р. Р. Толкіна, Г. Ф. Лавкрафта, Енн Маккефрі та Фріц Лайбера.

«Химерне сяйво» - це пряме продовження першої книги про Дискосвіт «Колір магії». Другу книгу я прочитала значно легше, веселіше і захопленіше, ніж першу. Яку я мучила близько місяця. Тож, якщо ви боїтеся продовжувати читати або думаєте, що «Дискосвіт» - це не для вас, то сміливо відкидайте страхи і рухайтесь вперед. «Химерне сяйво» закрутить вас у круговерті подій, і оком зморгнути не встигнете. Роман розповідає про наближення світової катастрофи – зірки, яка прямує на планету і, звісно, роль Риндсвінда і Двоцвіта у спасіння планети. Врятувати її можна лише тоді, коли всі вісім великих заклять будуть проголошені водночас в потрібний час. Але є одна проблема. У книзі заклять Октаво не вистачає одного закляття, яке заскочило в голову Риндсвінда, і тепер він блукає по світу недоучкою, зате з великих закляттям. Панство чаклунів шукає Риндсвінда, що вполювати на закляття в його голові. Той проти, щоб його використовували. І, взагалі, розважається собі: рятує життя в черговій низці екстремальних пригод: потрапляє в ліс з деревами, що говорять, ночує в пряничному будиночку, літає на гігантських бетонних плитах з друїдами, рятує дівчисьок від жертвоприношень, зустрічається з пристаркуватими героями і кам’яними тролями, рятується від богатирки-героїні і відвідує дім Смерті, шляхом зустрічаючись з його дочкою. Загалом, читати весело, захопливо, іноді абсурдно, дуже смішно. Я почала бачити місця пародії і сарказму, і місця оригінального світотворення. Велика рекомендація, задоволена, що взяла до рук цю книгу. Читатиму далі!

За невеликий проміжок часу Террі Пратчетт став для мене прикладом того, як треба "подавати" текст читачеві. Деякі абзаци, як на мене, виявилися такими вдалими й дотепними, що навіть довелось залишити невеличкі закладки, щоб не забути про них. Цей твір став для мене книгою, яка під час і після прочитання надає великий простір для роздумів. От не можна її просто взяти і читати. І напевно через це іноді відчувалося перенасичення від книги, від усіх її зворотів, фраз і метафор. Тож доводиться або читати з перервами, або не надто реагувати на усілякі цікавенькі зауваження. Щодо героїв. Ринсвінд - дуже розумний чоловік, але це складно помітити одразу. Він не задає питань, відповіді на які йому не прийшлись до душі. Він не робить спроби переконати інших у тому, що вони помиляються, краще вдавати, що ти з усім погоджуєшся, аніж витрачати час на суперечки й чвари. Двоцвіт - найнезграбніший, але разом з тим уважний герой. Він має здібність передбачати майбутнє, лише спостерігаючи за навколишніми. Стосунки між цими двома тішили мене протягом усієї книги. Їм вдалось подолати досить довгий, але неймовірно цікавий шлях від незнайомців до гарних друзів. Попри те, що роман написаний років тридцять тому, він все ще залишається актуальним.