Книга приваблює своїм незвичним задумом - це своєрідне журналістське розслідування, мета якого прискіпливо відтворити біографію такої собі Лені Груйтен, в заміжжі - Пфайфер. Просто на очах читача оповідач, деталь за деталлю, піщинка за піщинкою, збирає щонайменші відомості про Лені. Чи ж вона якась особлива, ця жінка? Впливова особа, артистка, науковиця, політична активістка або жертва переслідувань? Зовсім ні. Простакувата, наївна, дивакувата, із міцними звичками і певними принципами, але, загалом, звичайна собі сорокавосьмирічна жінка. Прискіпливість, із якою оповідач прагне дізнатися і документально підтвердити кожну дрібничку її життя - дивує і веселить. А втім, чи це точно сама Лені цікавить автора? Принаймні, чи це її портрет мазок за мазком вимальовується перед нами? Хіба ж можливо із того, скільки разів за своє життя Лені зашарілася, чи з того, наскільки натуральною була її кава в часи війни, чи з того, скільки хвилин вона провела зі своїм коханим, чи з сотень інших настільки ж точно зафіксованих деталей, скласти уявлення про її особистість? Численні свідчення, що їх оповідач збирає серед сусідів, приятелів, навіть випадкових знайомих Лені більше характеризують їх самих, аніж її. Усіх цих людей - економку, музикознавця, славіста, радянського солдата, власника квітникарства, черниць-виховательок, комуністку з квітникарства, свекра-симулянта та багатьох інших наприкінці книги читач знає набагато краще, ніж саму Лені, із якою і сам оповідач нарешті знайомиться тільки в останніх розділах. Отже, груповий портрет. А Лені - тільки той елемент, навколо якого згруповані численні моделі.

У першу чергу роман зацікавив мене назвою – Груповий портрет з дамою. Така назва запам’ятовується. Інтригує. Після прочитання я розумію, чому він так названий і можу сказати, що ця назва є максимально влучною. Дійсно, в центрі цього роману, цієї картини, якщо хочете, жінка на ім’я Лені Пфайфер, німкеня. Спочатку вона здається читачу простою собі жінкою, нічого особливого. Ну, слава в неї на надто хороша – буває! Але протягом прочитання автор одну за одною повідомляє нам такі дрібнесенькі деталі з життя цієї жінки. І з часом ми краще дізнаємось про неї, пізнаємо її. Спостерігаємо як з такою темпераментної, трішки гонорової дівчини, з характером, вона перетворюється на спокійну, покірну, можливо, навіть трішки зламану цим брудним життям жінки. Щодо інших. Адже портрет груповий. Окрім головної героїні Генріх Бьолль зображує інших жителів містечка – батьків дівчини, знайомих, сусідів. Такими наче й короткими, але влучними мазками художник, ой, вибачте, письменник, зображує всіх цих людей. При чому робить це так, що ми одразу можемо чітко їх уявити. Так чітко, наче ми бачимо їхнє зображення на картині. На цьому портреті зображені різноманітні представники суспільства, як у Дантовому пеклі, це містечко населяють грішники, кожен зі своїми гріхами, зі своєю не зовсім кришталево чистою совістю. Книга неймовірно динамічна, авантюрна. Цікава. Раджу обов’язково до прочитання.

Белль был одержим строительством и уничтожением материалов, домов, улик, персонажей. Его истории составлены из тех страшных скелетов немецких городов и их жителей во время и после Второй мировой войны, свидетелей разбомбленной истории. Главные герои Белля пробираются сквозь груды мусора своих прежних личностей, чтобы найти осколки, которые имеют смысл, которые дополняют кубистический портрет их собственной личности. Сюжет кажется простым, даже в начале скучным. Рассказчик, называя себя «автором», намеревается описать жизнь застенчивой, но чувственной женщины по имени Лени Пфайффер. Существует множество источников информации, с которыми он неоднократно беседует, чтобы составить полную картину жизни (дружбы) Лени и его дружбы с ней с начала войны до 1960-х годов. Естественно, что источники оказываются предвзятыми, имеют собственные представления о том, что произошло и почему, и по мере развития сюжета «автор» узнает интервьюируемых гораздо лучше, чем женщина, о которой он хочет написать. Она остается странно отдаленной. Это групповой портрет, но дама остается на заднем плане. Роман показывает с душераздирающей ясностью, как война формирует людей, как идентичности теряются и запутываются в сложных, опасных сетях взаимозависимости, и как силовые структуры развиваются и влияют на отношения. Баланс все время меняется. В марте 1945 года все еще может быть безопаснее сохранить нацистский фасад, но в апреле это может быть, например, совершенно опасно. Что делать, если все, что вы хотите, это жить? Любовь находится в самых странных местах, и социальные границы не учитываются, когда вы прячетесь на кладбище, ожидая, когда бомбы перестанут падать на ваш любимый город. Солдаты, пережившие войну, часто несут с собой свое раздробленное прошлое, возвращаясь домой в качестве ампутантов. Для Лени испытание не начнется, пока война не закончится, и ей придется столкнуться с ненавистью своего соседа. Абсолютно выдающийся роман!