Роман "Графиня" Володимира Лиса став для мене третім прочитаним твором автора після "Маски" і "Щоденників Ієрихар". Кожен новий твір Лиса своєрідний і за сюжетом, і за жанром. І "Графиня" - не виняток. У центрі сюжету - провінційний художник Платон, який так і не досяг успіху на професійній ниві, та й майже не має власних творів як художник. Єдина його гордість - учениця Люба, яка змогла-таки досягти успіху як професійна художниця, однак від кохання якої Платон змушений був відмовитися через різницю у віці, а також побоявшись суспільного осуду щодо стосунків вчителя та учениці. У сюжет домішується також містично-фантастична складова: портрет Графині, що жила в цьому провінційному містечку багато років тому, зникнення і без того небагатьох картин самого Платона, а також повернення Люби у містечко і той факт, що Платон подумує змінити свою думку щодо можливості стосунків з Любою.. Та не все так просто... Плюс поява на відпочинку Платона дивної білої постаті жінки, схожої на привида... Загалом, сюжет доволі цікавий і закручений, мова автора приємна - немовби поринаєш у спекотну літню погоду і маленьке містечко.