Книга, яку я довго відкладала, бо розуміла що на неї потрібен відповідний настрій. Історія дійсно доволі меланхолійна. Сумна, повільна. Історія одного дому, однієї родини. Де дитинство переплітається зі зрілістю, де спогади переплітаються з реальністю. Голландський дім це не просто нерухомість. Це окремий персонаж. Серце цієї історії. Те, що викликає приємні ностальгічні спогади. Те, що відчувається як тягар, який не дає рухатися далі. Чи склалося життя цієї сім'ї по-іншому як би не Голландський дім?.. Після прочитання (та й під час) виникає багато філософських питань та роздумів. Оформлення книги з кольоровим зрізом дуже гарне.

Застрягання в минулому — це зазвичай щось невидиме. Метафора, яку використовують, щоб підкреслити проблему. Але в цій книзі Голландський дім — це реальна споруда, яка уособлює не лише те, що було, а й те, що мало бути, проте так і не сталося. Це така ілюзія на життя, яке не прожите. А отже, його можна ідеалізувати. Про нього можна (і треба) згадувати. Про нього говорять тільки хороше. Оповідачем в книзі є Денні — молодший син заможного Сиріла Конроя, який розбагатів на нерухомості. Колись давно Сиріл Конрой придбав неймовірно красивий дім, що в свій час належав сім’ї голландського бізнесмена. Сиріл перевіз сюди сім’ю, і мріяв почати тут нове життя, стати нарешті щасливим. Ніби лише сам факт того, що нині він живе в дорогому маєтку, має автоматично зробити його життя щасливішим. Проте дружина Сиріла йде від нього, залишаючи йому на виховання дітей. З дітьми він холодний та неговіркий. Він хоче як краще, тому одружується вдруге. Мачеха переселяється в його будинок з двома своїми дітьми. Нових мешканців зачаровує дім — ось тепер нарешті буде щастя, в такому-то багатстві! Проте Сиріл неочікувано помирає, а мачуха виставляє його дітей, законних спадкоємців, на вулицю. І тоді Денні зі старшою сестрою починають жити зовсім іншим життям — в мініатюрній зйомній квартирі, без грошей, без нікого, хто міг би їм допомогти. “Голландський дім” — це історія життя однієї нещасливої родини. Діти виростають, стають на ноги. Проте вони весь час приїздять на вулицю, де стоїть добре знайомий їм, але давно не їхній дім. Це минуле не відпускає їх, воно проростає корінням в їх теперішнє. Впливає на те, як складається життя у всіх мешканців цього маєтку. І що цікаво — ніхто в цій історіє не є щасливим. Ні діти, ні дорослі. Ні ті, кого вишвирнули з дому, ні ті — хто в ньому лишився. Занадто багато сподівань було на цей будинок. А от щастя (простого, людського), чесного діалогу, проявів любові, ніжності — не було. Коли я читала цю книжку, то весь думала — як важливо залишати минуле в минулому. Як важливо проговорювати свої почуття, проблеми — все на світі. Не консервувати це, не робити вигляд, що все ок. Енн Петчет зробила дім у цій книзі головною дійовою особою. Ніби він живий учасник подій, і ніби саме він псував життя своїм мешканцям. Так, це було б так просто — перекласти все на холодний будинок. Але будемо чесними — будинок стає домом тільки тоді, коли в ньому з’являються мешканці. І тільки від них залежить — принесе він їм щастя або суцільний біль від розчарувань.