В недалекому майбутньому Британія зробила так, що штучний інтелект керує країною, запобігає злочинам, діагностує хвороби та й загалом робить життя кращим. Під час стандартної та регулярної процедури дізнання, де проникають прямісінько у свідомість для того, щоб підтвердити чи спростувати підозри про злочинні нахили, — а тоді їх виправити “вилікувавши” щось у мізках, — помирає жінка. Таке трапилося вперше, тому за справу береться амбітна, професійна та віддана Системі інспекторка. В голові у померлої вона знаходить ще 4 непересічні особистості та одну особу в реальному світі, яка залишається невидимою для місцевого Великого Брата. Так, розплутати цей клубок буде нелегко. Хотів перепочити від філософії та особливостей гумору Умберто Еко, а натрапив на Гаркавея, що може достойно позмагатися з ним на цих теренах. Не знаю, як там у Ніка з історичними знаннями, але він впевнено криє цю карту і створює світ майбутнього, що цікаво досліджувати, а причини загадкової смерті — розкрити. Я не дарма згадав італійського письменника, бо хочу дати зрозуміти, що це далеко не софт сай-фай на пару вечорів, а важка для читання брила на майже дев’ятсот сторінок. Наратив однієї з особистостей частіше ніж інші вганяв мене в піт від марних спроб осягнути чи то іронію, чи просто неконтрольований потік незв’язних думок. Не здивуюсь, якщо хтось не зможе через таке пробитися, тому варто бути готовим, бо роман більш ніж вартий вашої уваги. Цей опус я буду згадувати частіше за інші книжки, бо Гномон — частинка мене. Чи це я став його черговим інстансом?