В семье обеднелой семьи Беннетов целых пять дочерей на выданье, однако ни одна из девушек, к сожалению, не может рассчитывать на удачное замужество, потому что родители не в силах дать им достойное приданое. Да и сам их уютный коттедж, по тогдашних законам, после смерти отца отойдет их родственнику мужского пола – неприятному священнику, за которого мать семейства пытается сосватать свою старшую дочь – умную и независимую Элизабет. Однако соседнее поместье арендует холостой мистер Бингли, у которого есть такой же богатый друг мистер Дарси. Однако этот человек угрюмый и нелюдимый, поэтому Элизабет уверена, что у нее ничего с ним просто не может получиться. Девушка пока не догадывается, что замкнутый на вид мистер Дарси внутри преисполнен самыми светлыми чувствами у ней… Роман английской писательницы Джейн Остен «Гордость и предубеждение» не зря наделал столько шума на разных континентах. Это воистину великолепное произведение, которое, я уверена, стоит попробовать прочитать всем без исключения, независимо от литературных вкусов.

Якби вас попросили б обрати одну з найбільш романтичних книжок, які ви читали, яка б це була? Для мене, однозначно, це - “Гордість і преупередження”. Історію стосунків Дарсі та Елізабет я читала, немов зачаклована, тамуючи подих, засуджуючи зверхність спадкоємця дворянського роду, захоплюючись гонором та силою волі дівчини зі збіднілої сім’ї, дивуючись обмеженістю місіс Беннет, відчуваючи відразу до вискочки Коллінза та пихатістю і зазнайством леді Кетрін. Так, я жила там, в далекому дев’ятнадцятому столітті, вибирала наряди, ходила на бали, очікувала, що якийсь знатний кавалер запросить до танцю, фліртувала, жартувала, сором’язливо опускала додолу очі та переживала разом з Джейн та Елізабет справжні романтичні, часом нерозділені, іноді такі болючі, а часом прекрасні та неперевершені почуття: першу закоханість і справжнє кохання. А ще милувалась красою англійський краєвидів, розкішшю маєтку Пемберлі та крокувала по бруківці галасливими лондонськими вуличками у довгих пишних сукнях. Книга нагадує історію про Попелюшку. У ній, як і в казці, кожна дівчина знайде свого принца. І розумієш, що все занадто ідеально, невимовно романтичною та занадто щасливо закінчується. Хоча, такі книжки, хоч і не зовсім доречні у справжньому сучасному світі – змушують вірити в дива, вірити, надітись, любити. Така вона, класика, не завжди трагічна, а часом піднесена та феєрична. Спасибі Джейн Остін за казкову історію почуттів!