Книгу порадила коліжанка, як таку яку варто почитати ще до пологів, адже пізніше вже буде менш корисно, що я і зробила. Саме завдяки цій книзі я навчила дитину спати цілу ніч без нічних капризів, розуміти різницю дитячого плачу, тобто уважно дослухавшись можна розрізнити чи дитина хоче уваги, чи їсти, чи в неї коліки і завдяки розумінню причини швидко закрити потребу дитини. Також завдяки цій книзі я легко вкладала дитину спати, і це тому що не трясла її на руках поки її не вирубить вестибулярка, а ніжно співала пісні біля колиски, без погойдувань, аналогічно в калясці, ніяких трясок - як результат дитина гарно засинала в нерухомому ліжечку чи колясці, і має здорові нерви. Зараз , коли пишу цей відгук, моєму сину вже 8 років і я неймовірно вдячна Памелі Дракерман за цю книгу, яка дала нам правильний старт.

В книге раскрывается опыт мамы-американки в воспитании детей во Франции. Лично для меня лозунгом данной книги стало: «Да здравствую я!». Автор очень-очень много описывает собственные переживания беременности и свои мысли по поводу французского воспитания (в формате разговоров мам на детской площадке), хотя самого описания сути французского воспитания мало. Самих этих идей наберется страниц на 5, а остальное – размышления и переживания автора, причем они очень субъективны, и с таким же успехом каждая мама может написать книгу о воспитании. Действительно, сами основополагающие идеи французского воспитания интересны, но не могу сказать, что я обнаружила что-то новое. Эти же идеи прописаны в любой книге о подготовке к рождению ребенка и ранних годах его развития. Это произведение – одно из множества книг о воспитании детей. Я не увидела в ней ничего особенного, в ней нет ничего такого, чем она отличается от остальных подобных книг. Проблема лишь в том, что далеко не все родители сейчас вообще что-то читают о педагогике и особенностях развития ребенка, поэтому такая книга, как и любая подобная книга, может стать помощником родителям в воспитании детей.

Француське виховання - це автобіографічне видання американської журналістки, яка переїхала до Франції, Парижу. І саме тут у неї народилися діти. Звісно, поки вона носила їх на руках, то повністю покладалася на свій історичний досвід, на те як росла сама і яке ставлення до дітей у Сполучених Штатах. Утім, з часом вона почала помічати разючу різницю між американськими дітьми. Принципом дитина - центр родини і головна, те що зараз називається дітоцентризм. Коли усі дорослі зосереджені лише на дітях. Наприклад, усе житло родини - це суцільний лего чи барбі-будиночок, що якщо до вас прийшли гості і у вас є діти, то всі будуть годину, а то й більше сидіти на килимку і складати лего. Що американське суспільство настільки захопилося раннім розвитком дитини, що мами перетворюються на мам-таксі, які весь час кудись возять дітей... Натомість французське суспільство прагне до гармонії і привчає дітей майже з народження до правил родини, і головна роль у цій родині це не дитина, адже малеча не може бути головним над дорослими. Автор ділиться, як французам вдається виховати слухняних дітей, які не намагаються стати у центр родини, як вливає на малечу садочок, як правильно розмовляти з дітьми, як привчити їх до самостійності, та зрештою як французи стають нацією гурманів. Кухні, мистецтву приготування і споживання їжі тут приділено чимало уваги. Навіть можна знайти кілька рецептів. Найкраща характеристика цієї книги, це те, що мною вона прочитана двічі. Єдине, що шкода, що не прочитала її ще у стані вагітної.